Василь Шевчук: війна є найбільш руйнівним фактором впливу на людей, природу, економіку, політику

Чомусь вважається, що війна – це продовження політики, тільки іншими, насильницькими методами. 

На мою думку, це не продовження політики, це її крах, це вихід за межу. Розпалювання війни – це спалювання мостів між народами, причому без видимої перспективи їх відновлення. 

За підрахунками істориків, в останні 6 тис. років людство жило в мирі тільки 292 роки. Виглядає так, що нинішня цивілізація, очевидно, поки що насправді є невдалою, і, ймовірно – приреченою, якщо раптом не схаменеться і якщо не буде пізно. 

Втім, пригадую, як в одній древній тибетській книзі я прочитав такі слова: «Коли людство заповнить відходами землю і воду, воно візьметься (?) за повітря». А я подумав – візьметься за голову! Та ні.

Сучасна, так звана «гібридна» війна доповнюється ще одним жахливим чинником – масовим впливом на психіку людей, наслідки якого у перспективі важко передбачити і знівелювати.

У будь-якому випадку, як би не називали війну на Сході України, вона спрямована, насамперед, на знищення економічного, соціального і екологічного балансу регіону і держави в цілому.

Крім того, не виключено, що війна на Сході України ведеться не тільки задля руйнування економічного, соціального і екологічного балансу, а й за природні ресурси.

Так, за даними Німецького журналу «Політична екологія», які збігаються з наведеними раніше даними у книзі «Екологізація енергетики»[1] нафта на нашій Планеті закінчиться до 2035 року, газ – до 2040 року, вугілля – через 100 років. 

У Східному регіоні України знаходяться основні запаси вугілля, а також Юзівська площа сланцевого газу. Якщо до цього додати великі запаси вуглеводнів на шельфі Чорного моря поблизу Криму, то можна прослідити спрямованість «гібридної» війни, розв’язаної проти України – залишити країну без енергетичних ресурсів.

Війна спрямовується, перш за все, проти біосфери – людини і природи, а тому є масштабним антиекологічним дійством. 

Природа під час військових операцій знищується або пошкоджується, погіршуються чи стають нестерпними природні умови життя місцевого населення, втрачаються природні ресурси.

Приклади – монголо-татарські завоювання, коли руйнувалися дамби, греблі, канали з метою затоплення значних територій. Масове знищення російськими військами гірських лісів під час кавказьких воєн у XIX-XX століттях. Руйнування фашистами у 1944 р. дамб у Нідерландах, що призвело до затоплення 200 тис. га земельних угідь і тяжких наслідків для населення. 

У Чечні на межі XX-XXI століття внаслідок військових дій у багатьох регіонах забруднені практично всі водні джерела, зникла половина цілющих джерел, 40 відсотків земель стали непридатними для обробітку. За час військових дій на чеченських нафтових свердловинах згоріло 37 тис. т нафти, в атмосферу викинуто 150 млн. куб. м шкідливих для неї газів. Нафта розлилася по поверхні землі і водойм, отруйні речовини попали в підземні води, внаслідок чого можуть бути втрачені запаси прісних вод.

У цьому ж ряду військових злочинів проти людства, на жаль, тепер з’явилися на території східних областей України руйнування дамб, знищення лісів, земель, водних ресурсів, природно-заповідних територій, зокрема, нанесення шкоди Луганському природному заповіднику, Національному природному парку «Святі гори», величезне забруднення навколишнього середовища, яке в ряді місць ще довго буде непридатним для життя. 

У землях, в озерах, річках залишаються міни, снаряди та інші боєприпаси, які ще довго будуть збирати свій страшний врожай. 

Ще одна проблема для навколишнього середовища – великі неорганізовані поховання, які залишаються на місці битв. У майбутньому вони можуть забруднювати землі, озера, ріки, труїти людей і тварин. Усе це ще довго і негативно буде впливати на безпечне проведення сільськогосподарських робіт. 

Крім того, треба буде рекультивувати воронки від вибухів снарядів, ракет і мін, залишки бетонно-земляних укріплень, окопів, землянок, бункерів, прибрати пошкоджену військову техніку, уламки снарядів, градів, мін, які невдовзі Організацією Об’єднаних Націй можуть бути прирівняними до зброї масового ураження, такої як ядерна, хімічна, бактеріологічна, «геофізична» зброя.

Отже, екологічні наслідки військових дій, також як економічні, соціальні і людські втрати, є катастрофічними.

Сама Україна і вся світова спільнота у своїй переважній більшості держав під егідою ООН повинні зробити усе необхідне, щоб зупинити війну проти України і Європи.

Активніше в частині забезпечення екологічної безпеки на Сході України має діяти й Уряд України. Однак поки що спеціально уповноважений орган виконавчої влади у цій сфері – міністерство екології та природних ресурсів України не визначило своєї позиції. Хроніка головних подій на сайті Мінприроди обходить екологічні проблеми війни.

Що ж робити у цій ситуації?

На мою думку, слід невідкладно напрацювати матеріали для розгляду на засіданні Ради національної безпеки і оборони України питання про оголошення територій, постраждалих внаслідок військових дій на Сході України, зонами надзвичайної екологічної ситуації. Відповідно до Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» це дасть можливість сконцентрувати усі ресурси для відбудови, подолати кризові екологічні, соціальні та економічні наслідки війни.

Треба невідкладно організувати систематичний моніторинг екологічної ситуації на Сході країни в зоні військових дій, у тому числі з залученням сучасних засобів дистанційного зондування землі, які є в Україні, задіяти Урядову інформаційно-аналітичну систему надзвичайних ситуацій. 

Відновити (хоча б спочатку на території Донецької і Луганської областей) ліквідовані державні управління екологічної безпеки, як територіальні органи в системі міністерства екології та природних ресурсів України. Досвід показав, що їх ліквідація у 2012-2013 роках була помилкою і зруйнувала цілісність інституційної системи державного регулювання в екологічній сфері.

Слід активно переходити до нової політики модернізації, нової структури розвитку промисловості, енергетики, транспорту, житлово-комунального господарства, аграрної сфери та інших галузей національного господарства України, у тому числі й Донбасу, яка базується на концепції енергоефективного низьковуглецевого зростання.

В умовах дефіциту капітальних інвестицій рятівним колом для відновлення й модернізації економічного потенціалу регіону можуть стати прикладні результати унікальної науково-технічної програми «Ресурс», розробленої провідними науковими установами Національної академії наук України. 

Нова політика розвитку може бути покладена також в основу Стратегії сталого розвитку України на період до 2020 року, розробка якої розпочинається за ініціативою Президента України.

[1] В.Я.Шевчук та ін. Екологізація енергетики. – К.: Геопринт, 2002.

Шевчук В.Я., 

доктор економічних наук, професор, 

голова Президії Українського товариства охорони природи

29 липня 2014 р.

Детальніше »

Ми захищаємо не тільки природу, ми оберігаємо людське в людині!

Шановні товариші – природоохоронці України!

26 липня 1946 року – через рік після завершення другої світової війни, яка завдала величезних бід і руйнувань усьому живому на Землі, у тому числі й Природі – було прийнято Постанову Ради Міністрів УРСР про утворення Українського товариства охорони природи. 

За 68 років Товариством зроблено безліч добрих справ – малих і великих. А головне – виховано цілі покоління людей в дусі тисячолітніх Українських традицій поваги до Природи.

Ми захищаємо не тільки Природу, ми оберігаємо і виховуємо людське в Людині! Дитина, яка нагодувала пташку, відкрила шлях у світ без голоду, холоду і страждань, у світ Добра. 

У цьому році Україна, з одного боку, виборола Свободу, а з іншого – на наші землі прийшла війна. Свобода відкрила нам омріяні у віках можливості збудувати свою – незалежну, соборну, вільну державу, де щасливо житимуть люди. Війна ж хоче не дати нам реалізувати ці можливості, залишити у неволі на своїй землі.

Але Добро і Свобода – сильніші від зла і неволі. Україна переможе! 

Ми знову, як і після тієї війни, відродимо нашу Природу – Храм Життя, відбудуємо країну, побудуємо сучасну європейську державу. 

Тож у ці дні, щиро вітаючи Вас з 68-ю річницею Українського товариства охорони природи, я бажаю кожному з нас і усій нашій Україні – перемоги, миру, свободи, добра, благополуччя!

З повагою 

Василь Шевчук 

голова Президії Всеукраїнської ради 

Українського товариства охорони природи.

26 липня 2014 року

Детальніше »

Британські міністри їздитимуть на електромобілях

Британський прем'єр незабаром очолить уряд, який, можливо, перший в світі в повному складі пересяде на електричні автомобілі.

Більше 150 електромобілів з'являться в гаражах офіційних осіб Великобританії починаючи з осені цього року, так як міністри прагнуть, подаючи особистий приклад, зміцнити суспільну довіру до зеленого транспорту.

Першими отримають нові електромобілі чиновники міністерства транспорту та урядової служби автосервісу. Але з часом аналогічні автомобілі з'являться в гаражах всіх міністерств.

Департаментам запропоновано самим "перетрусити" свої гаражі та подати пропозиції, які з бензинових авто слід замінити електричними на умовах дворічного лізингу і коли саме.

Пізніше, але також в поточному році, планується виділити 5 мільйонів фунтів під закупівлю ще 135 електричних автомобілів для місцевої влади та громадських служб, поліції та установ охорони здоров'я.

Гроші також будуть використані для розширення мережі зарядних станцій. Кілька автомобільних зарядок з'являться навіть на Даунінг-стріт, що дає підстави припустити, що за кермом електромобіля можливо виявиться сам прем'єр.

Список моделей, здатних задовольнити високі вимоги урядових чинів, поки не складений. Очікується, що це будуть легкові електромобілі Nissan Leaf і Vauxhall Ampera поряд з фургончиком Nissan E-NV200 для господарських потреб.

В якості претендента на заміну дорогих екіпажів Jaguar та Range Rover з гаражів високих офіційних осіб називають (що зовсім не дивно) Tesla Model S, що дебютував на британському ринку в травні.

За словами головного секретаря британського казначейства Денні Олександра (Danny Alexander), мета починання - перевести в майбутньому на електричну тягу 100% автомобільного парку уряду.

Наразі центральні органи влади та їх структури мають 25000 легкових автомобілів та фургонів, включаючи 9000 машин у розпорядженні військових, 5000 у Агентства навколишнього середовища та 1500 в гаражі мін'юсту.

На запитання про плани прем'єр-мініст, Олександр відповів: "Я думаю, що кожен член уряду хоче бути на передньому краю цього починання".

Нову схему забезпечення транспортних потреб чиновників називають останньою спробою уряду збільшити продажі електромобілів, які дещо нижче очікувань. Експерти вважають, що головна причина скептичного ставлення до електротранспорту британців в малому пробігу без підзарядки.

Джерело: Facepla.net

Детальніше »

Фінляндія знизить викиди CO2 на 80% до 2050 року

На початку минулого місяця Барак Обама, президент США, спільно з EPA (US Environmental Protection Agency) оголосив про запуск програми The Clean Power Plan (в дослівному перекладі - План Чистої Енергії). У підсумку програми до 2030 року тепло-електростанції будуть викидати в атмосферу на 30% менше шкідливих речовин, ніж у 2005 році. Якщо коротко привести суть виступу Джини МакКарті (Gina McCarthy) - глави EPA - то суть зведиться до того, що потрібно менше забруднювати навколишнє середовище, і тоді наше здоров'я, економіка життя будуть в порядку, а діти і внуки будуть вдячні нам за чисте повітря.

В Китаї так само почали замислюватися про контроль забруднення. У 2009 році китайський уряд вже обіцяв скоротити забруднення атмосфери на 40-45% по відношенню до рівня 2005 року. Однак зараз вперше було обіцяно скоротити абсолютний обсяг викидів.

В Індії, в січні цього року, Міністерство відновлюваної енергії підписало угоду з Міністерством важкого машинобудування, в якій йдеться про плани про співпрацю в галузі будівництва величезної сонячної електростанції в Раджастані. Після того, як всі модулі будуть запущені, її потужність буде 4000 мВатт, що зробить цю електростанцію найбільшою в світі. Вона дозволить уникнути щорічного викиду в атмосферу 4 мільйонів тонн вуглекислого газу.

А ось Фінляндія, яка і без того не найбільший "постачальник" шкідливих газів в атмосферу, пообіцяла скоротити свої викиди на 80% до 2050 року. Тут варто виділити кілька цікавих моментів:

• уряд не просто пообіцяв скоротити забруднення, він юридично зобов'язався зробити це
• якщо фінам все вдасться, то у них вийде той рівень викидів, який на думку вчених не створює проблем для клімату
• план вимагає постійного контролю, регулярних звітів від наступних урядів та щорічних звітів
• ця ініціатива популярна серед населення - близько 80% всіх жителів підтримують її

Джерело: thinkgreen.ru

Детальніше »

Гроші з електронного сміття: українські мрії та європейські реалії

Кожного дня на територію України потрапляє понад 12,5 тонн батарейок – це ціла вантажівка. При цьому системи збору та утилізації відпрацьованих елементів живлення в нас немає. Тому щоденно тонни використаних батарейок викидають на смітники. Експерти відзначають, що у побутовому смітті частка батарейок незначна – менше пів-відсотка, але 50% токсичних речовин, які утворюються у твердих побутових відходах, йдуть саме від батарейок.

Статистика свідчить, що за рік в Україні у довкілля потрапляє 40 кілограмів ртуті, 160 кілограмів кадмію, 260 тонн марганцевих сполук, 250 тонн натрієвих хлоридів. Одна батарейка забруднює токсичними речовинами 400 л води або 20 кв. м ґрунту. Попри це, сьогодні викидати електронні відходи є ще і марнотратством. У світі на використаних батарейках навчились заробляти непогані гроші, при цьому бережуть екологію. В Україні про те, щоб запустити галузь з переробки та утилізації відпрацьованих електронних і електричних відходів наразі лише ведуть розмови. При цьому щорічно ринок батарейок зростає на 15%.

«Сучасна батарейка сама по собі набагато менш шкідлива, аніж це було раніше. Але якщо викидати її у смітник – це злочин перед довкіллям, то це і величезне марнотратство. Викидати кожного дня тонни ресурсоцінної речовини, для того, щоб потім цю речовину добувати – це неправильно», – розповідає директор Інноваційного центру ДП «Аргентум» Тарас Когут.

Два з половиною роки назад на цьому підприємстві, розташованому в центрі Львова, спробували навчитись переробляти батарейки. Сьогодні у лабораторно-промислових умовах там успішно реалізовують цей проект. Втім, обсяги переробки дуже малі, вони не охоплюють навіть використані батарейки у Львові.

«Ми поставили собі завдання з’ясувати, що можна робити з батарейок. Ми починали з дуже складних хімічних проектів і завершили дуже простим, на якому зараз зупинилися – це подрібнення, яке дозволяє нам отримувати залізо, цинк і суміш, яку сьогодні використовують в металургії. Тепер стоїть питання як цю суміш продавати», – каже Тарас Когут.

З реалізацією цинку та заліза проблем немає, а щоб продавати суміш металургам, в підприємства замало обсягів, аби зацікавити покупців. Сьогодні утилізацією на підприємстві займаються кілька працівників-ентузіастів, для яких цей проект більше хобі, аніж робота. Втім це одне з не багатьох підприємство в Україні, яке хоч і в зовсім малих масштабах, але працює з використаними батарейками. За умови ритмічного постачання відпрацьованих батарейок на підприємстві можуть промислово переробляти близько 250 кг на день.

Директор «Аргентуму» стверджує, сама переробка відпрацьованих батарейок не є проблемою – технології відомі, виробництво легко запустити. Проблемою на сьогодні є збір батарейок та їх логістика. Збирати відпрацьовані батарейки мають по всій Україні, а для їх переробки достатньо одного заводу.

Хто у грі?

Єдиної думки про те, як в Україні має функціонувати система збору відпрацьованих елементів живлення серед науковців, чиновників, громадських активістів сьогодні немає. Одні вважають, що організувати та контролювати цю систему має держава, інші – категорично проти. Сходяться в одному – відповідальність за переробку відпрацьованих предметів вжитку, і це стосується також холодильників, телевізорів, мобільних телефонів, люмінесцентних ламп, повинна бути на виробниках.

«Будь-який підприємець, що приходить на ринок зі своєю продукцією, має супроводжувати цей товар до моменту потрапляння його на завод з утилізації. Тобто виробники та постачальники повинні взяти на себе фінансові зобов'язання щодо збору, перевезення, зберігання і переробки поставленої продукції», – каже Тарас Когут.

Він належить до категорії, яка вважає, що постачальники батарейок повинні створити в Україні організацію, метою якої має бути не заробіток грошей, а супроводження свого товару. Це своєрідний фонд, в який підприємці відраховуватимуть кошти для оплати послуг збирання електронних відходів, їх перевезення та переробку на підприємстві.

Магазини, які реалізовують батарейки і товари з акумуляторами, також повинні розмістити в себе скриньки для їх збору. Державі Тарас Когут відводить лише роль контролера, не довіряючи навіть ролі модератора інтересів. Координувати інтереси сторін, впевнений науковець, має авторитетна громадська організація національного рівня.

«До постачальників батарейок ми приходили з простою ідеєю, казали їм: створіть такого суб’єкта, якого ви будете контролювати і де будете призначати керівника, хай це буде неприбутковий суб’єкт і повішайте на нього проблему утилізації ваших батарейок. Завезли десять вагонів батарейок, нехай ваш суб’єкт покаже громадськості, що він цих 10 вагонів зібрав і передав на переробку», – розповів Тарас Когут.

Він впевнений, якщо процес збору та переробки координуватиме держава, не буде ані грошей, ані переробки. Як приклад, Когут каже про податок на бензин, який водії відраховують на ремонт українських доріг, але через корупцію в Україні тотальне бездоріжжя.

Втім, інша група стверджує, що збудувати систему поводження з відпрацьованими електронними предметами вжитку в обхід держави не вдасться.

«Повинен бути спеціальний фонд, повинен бути податок на електроніку, який сплачуватимуть імпортери та виробники. Без цього ми системи не реалізуємо. Екологічного фонду буде замало для того, щоб здійснювати утилізацію», – впевнена працівник управління екології Львівської міської ради Оксана Війтик.

Такий сценарій передбачає створення державного фонду, який наповнюватимуть виробники електронного та електричного обладнання. Зібраними грішми розпоряджатиметься держава. Таким чином в руках чиновників будуть усі етапи роботи галузі, починаючи з вибору фірм, які збиратимуть відпрацьовані предмети вжитку, до підприємства, яке їх утилізовуватиме.

Втім, сьогодні виробники, м'яко кажучи, не поспішають оплачувати утилізацію завезених в Україну батарейок. Адже робити такі відрахування їх не зобов’язує українське законодавство. «Ми розробили цілий ряд пропозицій для постачальників, ми знайшли майданчик на високому рівні, щоб посадити їх за круглий стіл, але нам цього не вдалося зробити тому, що бізнес не йде сьогодні на діалог. Виробники розуміють, що рано чи пізно їм доведеться платити за переробку, але сьогодні вони не готові брати на себе відповідальність за супроводження свого продукту з простої причини – це витрати», – каже Тарас Когут.

Дорогу індустріальним паркам

Найкращим варіантом для розміщення виробничих потужностей з переробки електронних предметів вжитку є індустріальні парки. Це промислова зона ідеальна для інвесторів, адже місцева влада створюватиме на цих територіях максимальні умови для входження бізнесу. Такі технопарки мають з’явитися у Львові, Яворові, Новому Роздолі. Кожен із них сьогодні потенційно має шанс стати центром переробки. Втім, і в цій сфері працює головний принцип інвестування – бізнес повинен приносити дохід. А бізнес, побудований на переробці електронних відходів буде вигідним лише за умови необхідних об’ємів. Проте з цим проблем бути не має. Україна і Львів, зокрема, це величезна база сировини. І як показує європейський досвід, на який традиційно покладаються українці, починаючи нові проекти, підприємства з переробки є успішними і прибутковими капіталовкладеннями.

Вплив громадського суспільства та громадський контроль на розбудову цієї сфери в Україні важко переоцінити. Адже запрацює галузь, чи ні, залежить від свідомості українців: будуть вони і надалі викидати батарейки у смітники, чи у спеціальні скриньки? 

Суспільний запит на правильне викидання відпрацьованих батарейок сьогодні є і він досить високий. Саме громадські організації здебільшого ініціюють збирання батарейок: вони організовують акції у школах та університетах, встановлюють скриньки для збору в магазинах. Але це точкові дії. По всій Україні сьогодні є лише 600 пунктів збору відпрацьованих батарейок, тоді як в сусідній Польщі таких 26 тисяч. Зокрема у різних куточках Львова встановили 80 скриньок. Однак, зібрані в Україні батарейки просто відвозять на зберігання, у кращому випадку їх продають на утилізацію за кордон.

«В нас була можливість налагодити зв’язки з підприємством з переробки батарейок, вони сказали, що ми готові купувати батарейки в Україні по $500 за тонну. Але для української сторони буде багато тяганини: транспортування, оформлення документів», – розповів координатор всеукраїнської екологічної громадської організації «Мама 86» Денис Павловський.

Європа, як орієнтир

В європейських країнах збір відпрацьованих батарейок організований різними методами: в Бельгії на державному рівні, в Швеції та Нідерландах на муніципальному, в інших країнах муніципалітети працюють спільно з постачальники. Втім незалежно від системи збору, в Європі діє принцип розширеної відповідальності виробника за свій товар. Тобто виробники та постачальники супроводжують увесь цикл «життя» батарейки – від виробництва до утилізації. Держава охоплює лише функції реєстрації та контролю, при цьому не фінансує галузь і не збирає кошти, а громадськість контролює процес переробки.

Так, в Німеччині постачальники через «систему спільного збору батарей» забезпечують муніципалітети і роздрібних продавців скриньками, фінансують логістику зібраного матеріалу, сортування і переробку. Громадськість і державні органи здійснюють нагляд. В Італії не лише запровадили систему роздільного збирання відходів, а й організували спеціальні пересувні станції для збору відпрацьованих батарейок, мобільних телефонів, холодильників та іншого обладнання. «Ви телефонуєте, чи замовляєте збір через інтернет, виставляєте техніку на вулицю, а незабаром приїжджає машина і її забирає. Там розуміють, що це ресурсоцінні компоненти - переробка тонни мобільних телефонів приносить прибуток в районі $15 тис.», – каже Денис Павловський.

В Швейцарії, за його словами, обов’язки збору відпрацьованого електричного та електронного обладнання розділені на дві стадії: держава відповідає за збір, а приватна компанія – за транспортування і утилізацію. Виробник покриває усі витрати. В Польщі за викидання батарейок у смітник накладають штраф, еквівалентний 1250 грн., а роздрібні магазини, площею понад 25 кв. м зобов’язані встановити контейнери для збору відпрацьованих елементів живлення. Польське законодавство також передбачає обов’язкову передачу відпрацьованого електронного та електричного обладнання спеціалізованим організаціям, які отримують від виробників кошти на його утилізацію.

Випередили Україну у питанні утилізації електротехніки й інші сусіди ­– білоруси. У Мінську до тих, хто не має можливість самостійно доставити несправну стару техніку на переробку, за викликом може приїхати безкоштовне таксі.

Втім попри напрацьоване законодавство і притаманну європейцям свідомість, із 9 млн. тонн відпрацьованого обладнання, яке щороку накопичується в країнах ЄС, з дотриманням правових та екологічних норм переробляють менше 40%, розповідає керівник напрямку «Безпечне регулювання небезпечних хімічних речовин та відходів» Всеукраїнської громадської організації «Мама 86» Ольга Цигульова. «Якщо ЄС, маючи потужну законодавчу базу, переробляє тільки до 40%, то в Україні розпочинати вибудовувати галузь поводження з електронними відходами слід зі створення законодавства», – відзначає активістка.

За її словами, українська сторона погодилась адаптувати наше законодавство до європейського, однак, процес відбувається повільно, а загальнодержавна програма поводження з відходами на 2013-2020 роки через брак фінансування не діє.

Перші кроки

Найбільше змін в українському законодавстві чекають у Львові. Міська влада, не сподіваючись на підтримку держави, взялась за створення муніципальної системи поводження з електронними відходами. Місто виграло на цей проект 700 тис. євро гранту від Європейського Союзу.

Як розповіла Оксана Війтик, вже оголошений тендер на закупівлю лінії для переробки ртутних ламп. Якщо таке комунальне підприємство запрацює, то буде першим в Україні, а потужностей обладнання вистачить для утилізації ламп з усього західного регіону.

«Ми вже напоготові купівлі лінії і її запуску. Перше питання, яке стоїть сьогодні – отримати ліцензію від Мінекології, адже збирати їх в окремі контейнери не можна», – каже Оксана Війтик.

Як виявилось, саме документація стала найбільшою проблемою в реалізації цього проекту. Через це, він і досі на стадії «по середині». «Ми на такій стадії – по середині. Ми зіштовхнулись з проблемою: ми маємо постачальника-виробника, маємо відходи, маємо логістику, але ми не маємо ліцензії. Ми закупили два екобуси, які будуть їздити містом і збирати ці небезпечні відходи, але для цього нам необхідна ліцензія», – зазначає Війтик.

Жінка впевнена, будь-яке підприємство з утилізації електронного сміття в Україні буде успішним, варто лише розпочати: «Я щаслива, що у Львові буде індустріальний парк, ми готові навести європейський досвід, щоб показати – такі підприємства є прибутковими там і будуть прибутковими в нас».

Автор: Мар’яна Білозір

Джерело: vgolos.com.ua

Детальніше »

Енергозбереження – основа енергобезпеки України

Ефективне використання енергії – це перший пункт на шляху України до реальної енергетичної незалежності. Кабінету Міністрів слід ліквідувати перехресне субсидування, внести зміни у законодавство щодо енергозбереження, підвищити будівельні стандарти, підтримати утеплення приміщень та модернізувати виробництво приватного сектору. На підтримку цього бачення група громадських організацій на чолі з Національним екологічним центром України (НЕЦУ) проводить інформаційний тур містами західної України - «За безпечну енергетику!».

В умовах військової агресії, зазіхань з боку Росії на нашу територіальну цілісність та припинення поставок газу до України, держава повинна шукати шляхи для того, щоб «зіскочити з газової голки Росії». Утім квапливі пошуки альтернативи не повинні зашкодити інтересам самих українців та стати знаряддям популізму політиків. 

«План замінити російський газ за рахунок видобутку газу нетрадиційних покладів на власній території, про який неодноразово заявляли в уряді, наразі видається нереалістичним і може зашкодити економічному розвитку цілих регіонів на Сході й на Заході», – вважає Олена Міскун, експерт з міжнародних фінансових організацій. За її словами, на розгортання інфраструктури й буріння підуть роки, ніхто не гарантує, що газу буде достатньо і що він обійдеться громадянам дешевше за імпортний. Крім того, застосування технології фрекінгу – загроза здоров’ю і господарствам десятків тисяч українців. 

Обіцянки швидко знайти альтернативні джерела для енергопостачання та плани будівництва нових потужностей лише створюють оманливе враження, що можна продовжувати споживати енергію не рахуючи. Ми втрачаємо час, замість того, щоб швидко почати отримувати енергію, яку зараз просто втрачаємо.

Найбезпечніша та найдоступніша альтернатива, яку суттєво недооцінює держава, – енергозбереження, запевняють в НЕЦУ. Адже воно не потребує масштабного фінансування коштом платників податків та має довгостроковий ефект. 

«Якщо заходи з енергозбереження впровадити у промисловість, сільське господарство, сферу послуг і житловий сектор, це дасть можливість щороку економити близько 11,4 млрд. євро, що більше, ніж Україна заплатила за імпорт газу та ядерне паливо у 2013 році», – зазначає Артур Денисенко, координатор енергетичної програми. За його словами, цей процес підвищить конкурентоспроможність української економіки, зменшить навантаження як на гривню, так і на природне середовище.

Україна на розрив. Видобуток нетрадиційного газу (53) – 23.79 MB

Україна на розрив. Видобуток нетрадиційного газу (скорочена версія, без Додатків 2-7) (26) – 2.64 MB

Джерело: necu.org.ua

Детальніше »

У Німеччині діятимуть жорсткі обмеження на видобуток сланцевого газу

Німецький уряд хоче заборонити видобування сланцевого газу за допомогою фрекінгу. Профільне міністерство вже сформулювало основні пункти відповідного законопроекту. Опозиція вважає, що цього замало.

Навколо фрекінгу в Німеччині точаться запеклі суперечки. І саме це питання зараз якнайшвидше хочуть врегулювати міністр економіки ФРН Зіґмар Ґабріель та глава міністерства з охорони довкілля Барбара Гендрикс. Фрекінг як метод видобутку сланцевого газу передбачає розрив твердих гірських порід до глибини 1000-1500 метрів за допомогою високого гідравлічного тиску. Як правило, при цьому в землю буквально вдавлюється рідка суміш з води, піску та хімікалій. Під дією цієї суміші у породах утворюються тріщини, через які природний газ виходить і, піднімаючись пробуреною свердловиною, потрапляє на поверхню землі.

У США цю технологію широко застосовують для видобутку сланцевого газу. Від моменту, коли фрекінг був уперше застосований у цій країні, американці переживають справжній газовий бум. Та видобуваючи у такий спосіб природний газ, США мають рахуватись з наслідками застосування цієї технології - підвищеним ризиком забруднення ґрунтової та питної води, а також зростанням сейсмічної активності.

Який обсяг потенційного газовидобутку обіцяють німецькі сланцеві пласти, однозначно сказати не може ніхто - оціночні дані різних установ з цього приводу мають суттєві розбіжності. Федеральне відомство з питань охорони навколишнього середовища Німеччини (UBA) пророкує 1,3 трильйони кубометрів газу, Федеральний інститут географічних наук та корисних копалин (BGR) у той же час називає цифру 2,3 трильйони кубометрів "блакитного палива". Теоретично такі запаси, як не як, а могли б покрити потреби Німеччини в природному газі протягом 13-27 років.

Запланована широка заборона

Однак міністри-соціал-демократи Гендрикс та Ґабріель не хочуть ризикувати. "Фрекінгу з метою видобутку сланцевого газу та газу з вугільних пластів для потреб економіки найближчим часом в Німеччині не буде", - такою є центральна теза спільного рамкового документа з напрацюваннями двох міністерств. Він передбачає найсуворіші правила для галузі з усіх, які в ній колись діяли, сказала Гендрикс у п’ятницю, 4 липня, в Берліні.

Та той, хто уважно читає цей документ, знаходить у ньому "дірки". Він, з одного боку, хоч і дійсно визначає найвищий пріоритет для охорони здоров'я і питної води, однак заборона фрекінгу, згідно з законом про захист вод, має діяти для видобутку газу лише на глибині до 3000 метрів. Окрім того, випробування технології можна буде дозволити в тому разі, якщо є гарантія того, що рідина для фрекінгу не зашкоджуватиме ґрунтовим водам.

Закон, для початку, має діяти лише до 2021 року, за чим має слідувати його перевірка на предмет "доречності регулювання заборони". Фрекінговий видобуток газу з глибоких та щільних родовищ (так званого tight gas), який проводиться в Німеччині з 1960-х років, згідно з проектом закону, залишається дозволеним і надалі.

Опозиція протестує

У лавах Партії зелених на міністерський документ відреагували гострою критикою. Заступник голови фракції Зелених у Бундестазі Олівер Крішер називає проект "законом про уможливлення фрекінгу". Його партія прагне "такого регулювання, яке не дозволяє використання фрекінгу в Німеччині, а не "дірок" завбільшки в ворота сараю", сказав Крішер.

"Фрекінг має бути заборонений без усіляких винятків", - вимагає депутат від Лівої партії Губертус Цдебель. Він є членом парламентського комітету з питань навколишнього середовища, охорони природи, будівництва та безпеки реакторів. Коли два федеральні міністерства виступають за заборону фрекінгу, то це - "замилювання очей", каже Цдебель. "Під соусом начебто заборони має набрати чинності таке регулювання, яке широко дозволить використання фрекінгу", - каже він. У своїх міркуваннях депутат спирається на оцінки Федерального інституту географічних наук та корисних копалин. Згідно з ними, передбачені обмеження видобутку стосуватимуться лише близько половини нетрадиційних покладів газу на території Німеччини, каже Цдебель.

Критикуючи документ, "лівий" політик говорить, що перебачені норми не допоможуть уникнути ризиків для навколишнього середовища, пов’язані з використанням фрекінгу. На думку Цдебеля, наявний брак інформації довкола перевірок навколишнього середовища на предмет його сумісності з використанням технології фрекінгу, а також відомостей щодо суттєвих ризиків на кшталт викидів метану, під час підготовки законопроекту до уваги взяті не були. "Також утилізація отруйних рідких відходів та води із самих розвіданих родовищ уряд, судячи з цього проекту, не хвилюють зовсім", - наголошує депутат.

Сподівання економіки

Тим часом у Федеральній спілці німецької промисловості (BDI) сподіваються, що за допомогою пілотних проектів вдасться довести, що використання фрекінгу можливе і без негативних довготривалих наслідків для довкілля. "На сьогодні ми знаємо ще досить небагато про запаси та процес видобування. Однак ці знання ми не отримаємо за допомогою спостережень та заборон. Я переконаний: те, що нам сьогодні потрібно, це відповідальні пілотні проекти", - написав нещодавно президент Федеральної спілки німецької промисловості (BDI) Ульріх Ґрілло у статті в газеті Rheinische Post. "Настав час, коли політика у відповідальних рамках надасть шанс технологічному прогресу. Пілотні проекті, які здійснюються за участі економіки та громадськості, забезпечують нові знання, а також базу, від якої можна відштовхуватись, приймаючи розумні та остаточні рішення", - ідеться в тексті статті.

У федеральних міністерствах економіки та охорони довкілля протягом літніх канікул обіцяють розробити остаточний проект закону щодо заборони фрекінгу. Згідно з актуальними планами, восени на розгляд уряду мають бути подані відповідні зміни до законів про захист вод та гірничо-видобувну діяльність. Після цього документ мають спрямувати до Бундестагу, де його обговорюватимуть у профільних комітетах.

Та вже сьогодні можна говорити про те, що запланований закон інтенсивно обговорюватимуть найближчими тижнями й місяцями. Проти надто слабкої регуляції активно виступають виробники пива, мінеральної води та оператори водопостачання. Глава уряду найбільш густонаселеної федеральної землі Німеччини - Північного Рейну-Вестфалії - соціал-демократка Ганнелоре Крафт нещодавно зробила однозначну заяву зі свого боку: "Поки я прем’єр-міністр Північного Рейну-Вестфалії, тут не буде жодного фрекінгу для нетрадиційних покладів природного газу".

Джерело: dw.de

Детальніше »

Як модернізувати промисловість України

Україна сьогодні не тільки здобула свободу і виборола право на власне європейське майбутнє, а й водночас постала перед дуже гострими викликами для оборони і національної безпеки, економіки, соціальної сфери, техногенно-екологічної безпеки та іншими загрозами, які практично охопили усі сфери національного державотворення. 

Очевидно, саме тому Уряд України звернувся з проханням надати пропозиції до «реанімаційного пакету для економіки». 

На нашу думку, Уряду треба не тільки оперативно реагувати на гострі виклики сьогодення, а й формувати нову політику розвитку. 

Інституційний досвід державотворення свідчить, що тільки сучасна технологія конструювання майбутнього дасть можливість уникнути жорсткого зіткнення з ним. 

Провідними вченими й експертами Академії ноосфери, Українського товариства охорони природи, Центру досліджень сталого розвитку (м. Київ) за підтримки Програми розвитку ООН в Україні підготовлено Стратегічний документ «Політика енергоефективного розвитку промисловості України в умовах глобальних змін клімату». 

Документ був надісланий Прем’єр-Міністру України А.Яценюку. 

Сподіваємось, що він буде корисним не тільки для Уряду, а й цікавим для науковців, експертів, викладачів та студентів, громадськості у вирішенні складних завдань з подолання кризових явищ в економіці країни та виводу її на траєкторію сталого розвитку. 

Василь Шевчук, 

доктор економічних наук, професор 

3 липня 2014 р.

Детальніше »

Довести, що Україна як держава – відбулася!

Із виступу Шевчука В.Я. на науково-практичній конференції «Україна сьогодні: виклики для економіки та державності» 

Сьогодні не тільки Україна, а увесь стривожений світ шукає вирішення економічних, соціальних, екологічних проблем, до яких тепер додались і проблеми глобальної системи безпеки, у новій політиці розвитку. 

Політика сталого розвитку, яка є основою Порядку денного на XXI століття, передбачає поєднання економічних, соціальних та екологічних цілей розвитку, врахування інтересів нинішнього і майбутніх поколінь, участь у розробці та ухваленні рішень представників влади, науки, бізнесу та громадськості. 

Можна стверджувати, що якби ці принципи державотворення були збережені, ми не мали б сьогодні тих викликів, перед якими стоїмо. 

А якби разом працювали влада, наука, бізнес і громадськість – у нас була б і безпека, і спокій, і впевненість у майбутньому. 

Так сталося, що усі ці суспільні інституції не тільки не співпрацюють (хіба що окрім бізнесу і влади), а й виживають, хто як може. 

Драмою України є відсутність у влади потреби в наукових рекомендаціях і зневага до національного економічного мислення. 

У цьому корінь усіх викликів для економіки та держави. 

Коротко окреслю деякі найбільш гострі виклики та рецепти їх подолання, які разом з моїми колегами професором Ковальчуком Т.Т. і професором Черняком В.К. ми виклали у книзі «Актуалітети політики розвитку». 

Основна проблема розвитку України – це проблема якості. Вирішення цієї проблеми пов’язане з утвердженням, по-перше, нової якості влади, по-друге, нової якості економічного розвитку, по-третє, нової якості життя. 

Основними критеріями оцінки ефективності діяльності влади повинні стати динаміка індексу людського розвитку, зростання середньої тривалості життя, покращення демографічної ситуації. 

Утвердження нової якості економічного розвитку потребує виведення України на траєкторію сталого або ж еко-соціального розвитку. Це пов'язано із включенням природного та людського капіталу в інноваційну модель, із визначенням соціальних та екологічних стандартів та їх суворим дотриманням. 

Природні умови України дозволяють їй зайняти одне з провідних місць у Європі та світі за виробництвом багатьох видів промислової продукції та широкого спектра якісних продовольчих товарів. Розташування у центрі Європи спроможне забезпечити країні провідне місце найбільшого на євразійському континенті транспортно-логістичного вузла. 

Науково-освітній потенціал у поєднанні з розвинутою мережею наукових установ і вищих навчальних закладів здатен забезпечити нашій країні роль генератора новітніх технологій, виробництва і постачання на внутрішній та зовнішній ринки високотехнологічної конкурентоспроможної продукції. 

Натомість Україна перебуває на передостанньому місці в Європі (перед Молдовою) за розвитком сучасного внутрішнього ринку та купівельною спроможністю населення. 

Зовнішньоекономічні відносини тримаються на експорті напівсировинної продукції чорної металургії, мінеральних добрив і трудових ресурсів для некваліфікованих видів праці. До цього слід додати катастрофічно високу енергомісткість виробництва, вразливість енергетичної та економічної безпеки держави. 

Крім того, негативні тенденції, які склалися у виробничій сфері (старіння основних фондів, технологічного оснащення, втрата найбільш кваліфікованої частини кадрів тощо) можуть призвести у найближчі роки до нової системної кризи вітчизняної економіки. 

Тому енергійний перехід на інноваційну модель розвитку є єдиним шансом уникнути такої кризи. Перш за все йдеться про перехід від екстенсивних до інтенсивних факторів росту, зміни структури ВВП. 

Тут доречно згадати вислів короля Брунею, який сказав: “Мене мало цікавить індекс ВВП, мене цікавить індекс людського щастя”. 

Перехід до нової якості життя пов'язаний із визнанням того факту, що основною соціальною проблемою України є оплата праці, проблема заробітної плати, отже, проблема подолання бідності. 

Без радикальної реформи політики заробітної плати проблему бідності широких верств населення розв’язати неможливо. Тому одним з найбільш невідкладних завдань є забезпечення виконання заробітною платою її відтворювальної та стимулюючої функцій. 

Йдеться про перехід від дешевої до дорогої робочої сили, що сприятиме оновленню виробничого апарату, ступінь зношеності якого сягнула 70-80 %. Дешева робоча сила – гальмо науково-технічного прогресу. Теорія і практика дешевої робочої сили є вкрай шкідливою не тільки для забезпечення економічного зростання, а й з точки зору зростання індексу людського розвитку. 

Зростання заробітної плати потягне за собою зростання пенсій. Об'єктивною основою зростання пенсій має бути зростання заробітної плати, а не суб'єктивно встановлені добавки до пенсій. 

Головна проблема якості економічного розвитку – підвищення конкурентоспроможності. Основними напрямками вирішення цієї проблеми є формування сприятливого інвестиційного клімату, стимулювання інноваційної діяльності, оновлення основних виробничих фондів, створення високотехнологічних робочих місць, підвищення продуктивності праці та енергоефективності виробництва, структурні та інституційні реформи. 

Україні треба покладатися на власні сили. 

З таким людським, природним, економічним, оборонним, міжнародним потенціалом у нас є можливості своєю боротьбою і працею подолати виклики для економіки та державності, перейти до сталого розвитку і довести, що Україна як держава – відбулася. 

Василь Шевчук

доктор економічних наук, 

професор 

26 червня 2014 р.

Детальніше »