Чомусь вважається, що війна – це продовження політики, тільки іншими, насильницькими методами.
На мою думку, це не продовження політики, це її крах, це вихід за межу. Розпалювання війни – це спалювання мостів між народами, причому без видимої перспективи їх відновлення.
За підрахунками істориків, в останні 6 тис. років людство жило в мирі тільки 292 роки. Виглядає так, що нинішня цивілізація, очевидно, поки що насправді є невдалою, і, ймовірно – приреченою, якщо раптом не схаменеться і якщо не буде пізно.
Втім, пригадую, як в одній древній тибетській книзі я прочитав такі слова: «Коли людство заповнить відходами землю і воду, воно візьметься (?) за повітря». А я подумав – візьметься за голову! Та ні.
Сучасна, так звана «гібридна» війна доповнюється ще одним жахливим чинником – масовим впливом на психіку людей, наслідки якого у перспективі важко передбачити і знівелювати.
У будь-якому випадку, як би не називали війну на Сході України, вона спрямована, насамперед, на знищення економічного, соціального і екологічного балансу регіону і держави в цілому.
Крім того, не виключено, що війна на Сході України ведеться не тільки задля руйнування економічного, соціального і екологічного балансу, а й за природні ресурси.
Так, за даними Німецького журналу «Політична екологія», які збігаються з наведеними раніше даними у книзі «Екологізація енергетики»[1] нафта на нашій Планеті закінчиться до 2035 року, газ – до 2040 року, вугілля – через 100 років.
У Східному регіоні України знаходяться основні запаси вугілля, а також Юзівська площа сланцевого газу. Якщо до цього додати великі запаси вуглеводнів на шельфі Чорного моря поблизу Криму, то можна прослідити спрямованість «гібридної» війни, розв’язаної проти України – залишити країну без енергетичних ресурсів.
Війна спрямовується, перш за все, проти біосфери – людини і природи, а тому є масштабним антиекологічним дійством.
Природа під час військових операцій знищується або пошкоджується, погіршуються чи стають нестерпними природні умови життя місцевого населення, втрачаються природні ресурси.
Приклади – монголо-татарські завоювання, коли руйнувалися дамби, греблі, канали з метою затоплення значних територій. Масове знищення російськими військами гірських лісів під час кавказьких воєн у XIX-XX століттях. Руйнування фашистами у 1944 р. дамб у Нідерландах, що призвело до затоплення 200 тис. га земельних угідь і тяжких наслідків для населення.
У Чечні на межі XX-XXI століття внаслідок військових дій у багатьох регіонах забруднені практично всі водні джерела, зникла половина цілющих джерел, 40 відсотків земель стали непридатними для обробітку. За час військових дій на чеченських нафтових свердловинах згоріло 37 тис. т нафти, в атмосферу викинуто 150 млн. куб. м шкідливих для неї газів. Нафта розлилася по поверхні землі і водойм, отруйні речовини попали в підземні води, внаслідок чого можуть бути втрачені запаси прісних вод.
У цьому ж ряду військових злочинів проти людства, на жаль, тепер з’явилися на території східних областей України руйнування дамб, знищення лісів, земель, водних ресурсів, природно-заповідних територій, зокрема, нанесення шкоди Луганському природному заповіднику, Національному природному парку «Святі гори», величезне забруднення навколишнього середовища, яке в ряді місць ще довго буде непридатним для життя.
У землях, в озерах, річках залишаються міни, снаряди та інші боєприпаси, які ще довго будуть збирати свій страшний врожай.
Ще одна проблема для навколишнього середовища – великі неорганізовані поховання, які залишаються на місці битв. У майбутньому вони можуть забруднювати землі, озера, ріки, труїти людей і тварин. Усе це ще довго і негативно буде впливати на безпечне проведення сільськогосподарських робіт.
Крім того, треба буде рекультивувати воронки від вибухів снарядів, ракет і мін, залишки бетонно-земляних укріплень, окопів, землянок, бункерів, прибрати пошкоджену військову техніку, уламки снарядів, градів, мін, які невдовзі Організацією Об’єднаних Націй можуть бути прирівняними до зброї масового ураження, такої як ядерна, хімічна, бактеріологічна, «геофізична» зброя.
Отже, екологічні наслідки військових дій, також як економічні, соціальні і людські втрати, є катастрофічними.
Сама Україна і вся світова спільнота у своїй переважній більшості держав під егідою ООН повинні зробити усе необхідне, щоб зупинити війну проти України і Європи.
Активніше в частині забезпечення екологічної безпеки на Сході України має діяти й Уряд України. Однак поки що спеціально уповноважений орган виконавчої влади у цій сфері – міністерство екології та природних ресурсів України не визначило своєї позиції. Хроніка головних подій на сайті Мінприроди обходить екологічні проблеми війни.
Що ж робити у цій ситуації?
На мою думку, слід невідкладно напрацювати матеріали для розгляду на засіданні Ради національної безпеки і оборони України питання про оголошення територій, постраждалих внаслідок військових дій на Сході України, зонами надзвичайної екологічної ситуації. Відповідно до Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» це дасть можливість сконцентрувати усі ресурси для відбудови, подолати кризові екологічні, соціальні та економічні наслідки війни.
Треба невідкладно організувати систематичний моніторинг екологічної ситуації на Сході країни в зоні військових дій, у тому числі з залученням сучасних засобів дистанційного зондування землі, які є в Україні, задіяти Урядову інформаційно-аналітичну систему надзвичайних ситуацій.
Відновити (хоча б спочатку на території Донецької і Луганської областей) ліквідовані державні управління екологічної безпеки, як територіальні органи в системі міністерства екології та природних ресурсів України. Досвід показав, що їх ліквідація у 2012-2013 роках була помилкою і зруйнувала цілісність інституційної системи державного регулювання в екологічній сфері.
Слід активно переходити до нової політики модернізації, нової структури розвитку промисловості, енергетики, транспорту, житлово-комунального господарства, аграрної сфери та інших галузей національного господарства України, у тому числі й Донбасу, яка базується на концепції енергоефективного низьковуглецевого зростання.
В умовах дефіциту капітальних інвестицій рятівним колом для відновлення й модернізації економічного потенціалу регіону можуть стати прикладні результати унікальної науково-технічної програми «Ресурс», розробленої провідними науковими установами Національної академії наук України.
Нова політика розвитку може бути покладена також в основу Стратегії сталого розвитку України на період до 2020 року, розробка якої розпочинається за ініціативою Президента України.
Шевчук В.Я.,
доктор економічних наук, професор,
голова Президії Українського товариства охорони природи
29 липня 2014 р.
Posted in: виступ,Шевчук
