Розмову вів Михайло Губаш.
Мене завжди дивувало, що останніми роками під час розподілу міністерських «квот» між різними політичними силами ведеться така запекла боротьба за посаду міністра екології. Коли йдеться про Мінфін або, наприклад, силові відомства, це можна зрозуміти. А екологія? Відповідь на це запитання (й на багато інших) я отримав під час розмови з «двічі міністром» — професором, доктором економічних наук Василем ШЕВЧУКОМ. Останні 12 років він очолює громадську організацію «Українське товариство охорони природи» («Укрприроди»).
— Василю Яковичу, чим пояснюється така ваша «прихильність» до природи, точніше, до її охорони? Бо одна річ, коли це є роботою, за яку платять, й зовсім інша, коли людина працює, як кажуть, за велінням серця. Це, мабуть, можна сказати й про вас?
— Так, і про мене, й про всіх нас, українців. Бо повага до природи, дбайливе ставлення до неї — це наша тисячолітня традиція. Наприклад, ще в часи Київської Русі видавалися декрети про охорону… бобрів. Заборонялося встромляти лопату в землю, а тільки — класти, не можна було ножем різати хліб, а лише ламати руками... Шанування природи у нас закладене на генетичному рівні, ще з часів Трипільської культури.
— Іншими словами, очолювана вами громадська організація просто продовжує багатовікові традиції українського народу?
— Як громадський рух наша організація зародилася майже 110 років тому — 1 листопада 1906 року в Харківському університеті на базі гуртка любителів природи. А вже як юридична установа — через рік після війни, у 1946-му. З відповідною ініціативою виступили відомий поет Максим Тадейович Рильський та вчені Академії наук.
— Люди працюють на громадських засадах?
— Так, ніхто їм за це гроші не платить. Водночас «Укрприроди» є наймасовішою громадською організацією в Україні — об’єднує понад мільйон громадян. У системі діють Кримська республіканська, 25 обласних, Київська та Севастопольська міські організації. Так-так, нікуди ми кримчан і донбасівців не відпускали, й навіть у сьогоднішніх умовах знаходимо можливість підтримувати з ними зв’язок. Також контактуємо з багатьма закордонними екологічними та природоохоронними організаціями. Нам пишуть, а наш сайт ukrpriroda.org читають у 104 країнах.
Зараз готуємося до Світового кліматичного саміту, який наприкінці року відбудеться в Парижі. На ньому країнами — членами ООН буде прийнята нова глобальна кліматична угода. Від України її підписуватиме Президент, і саме ми, вчені й фахівці нашого Товариства, підготували відповідні матеріали та документи.
— Чому зруйнувалася система охорони природи в Україні?
— Нашій незалежній Україні вже 24 роки. У перший період ми будували державу і державну систему охорони природи. В 2003 році Україна лідирувала в європейському екологічному процесі. Тоді нам було довірено організувати П’яту пан’європейську конференцію міністрів охорони навколишнього середовища. Ми провели її в столиці, мером тоді був Омельченко Олександр Олександрович, а я — міністром. Київ на той час став екологічною столицею Європи, до нас приїхали 4000 делегатів із 55 країн. На той час в Україні існувало сильне професійне міністерство, в кожній області — державне управління екологічної безпеки, працювали державна екологічна інспекція, морські інспекції... Всі ці структури стежили за дотриманням природоохоронного законодавства. Дуже стрімко розвивався природозаповідний фонд. Із 2,3% площі заповідного фонду, успадкованого від Радянського Союзу, ми довели її до 6%. Це, для порівняння, територія Донецької і Закарпатської областей, разом узятих. Отже, перший 12-річний період був державотворчим: прийшли у владу професори й дисиденти, які мріяли про свою державу, і ми її побудували.
А потім стали правити бал бізнесмени. Вони почали оті всі закони використовувати для власного збагачення. У цей «бізнесовий» другий 12-річний період була зруйнована та система, яку ми створювали. У Мінприроди щороку — реорганізація і новий міністр, обласні управління ліквідували, державним інспекціям взагалі заборонили у будь-що втручатися. Найсвіжіший приклад, коли у Василькові виникла пожежа на нафтобазі, а інспекція не мала права туди зайти.
— Чи погодилися б ви, якби саме вам, вченому, патріоту і «професійному» міністру екології, нині запропонували очолити міністерство?
— Коли існує така модель — олігархічна, вона зв’яже по руках і ногах. Така деталь: свого часу не було проблем у спілкуванні з Прем’єром, Президентом — підняв слухавку й говори. А тепер, знаю, міністр займає чергу до Прем’єра. Але ж ми йдемо в Європу, а там існують технології, етика державного управління... Їх і слід би дотримуватися. До речі, громадянське суспільство, громадське реагування є також одним із важливих елементів технології держуправління. Тому дечим мені подобаються тенденції останнього часу — люди стають вільнішими і перестали боятися. Саме з цим пов’язую надію на те, що таки настане новий цивілізований 12-річний період. Люди вже не дозволять владі діяти по-іншому.
— Василю Яковичу, що зі зробленого за час вашого керівництва Мінприроди найчастіше згадується?
— Досягнення приписувати собі особисто не хочу. Тому що ми працювали в команді. Коли здобули незалежність, порахували, що національне господарство від забруднення довкілля недораховується 15% ВВП. Це втрата основних фондів, втрата здоров’я, природних ресурсів. Тож ми запровадили фінансово-економічний механізм природокористування. Ввели плату за забруднення, за воду, надра, за ліс, за всі види ресурсів. З’явилися кошти, а в державному бюджеті був сформований окремий спецрозділ «Охорона навколишнього середовища». А нині екоподаток знеособлений, він десь там у держбюджеті ховається й зникає. Жорстка експлуатація природи триває, а природоохоронні програми — і щодо Карпат, і щодо морів — були забуті в «бізнесовий» період. І навіть Національну програму екологічного оздоровлення басейну Дніпра для поліпшення якості питної води внесли в програму розвитку водного господарства. Це ж не просто питання екології — йдеться про 33 мільйони людей, які живуть з дніпровської води. Отак вчинили з одним із символів України — Славутичем, з яким пов’язана наша історія, культура, духовність. Догосподарювалися…
З перших років разом із Академією наук ми створили державну систему екологічного моніторингу, безперервно стежили за безпекою на атомних станціях у режимі реального часу. Також працювала інформаційно-аналітична система надзвичайних ситуацій. Зараз усе це знищено. Нема нічого.
— А що з наслідками Чорнобильскої аварії? Бо інколи чуєш, що, мовляв, вона вже не становить небезпеки.
—Це не так. Заспокоюватися рано. Наступного року виповниться 30 років від дня катастрофи, тільки 30. Свого часу я був і міністром ядерної безпеки, так що тему добре знаю. Період напіврозпаду радіоактивного стронцію, цезію 30 років. А для того, щоб зона забруднення стала безпечною, має минути 10 періодів напіврозпаду, тобто 300 років. На сьогодні ці радіоактивні елементи зайшли під землю на 10-15 сантиметрів. Тобто на поверхні значної, як раніше, небезпеки нема, але глибше вона «сховалася» надовго. На мою думку, в Чорнобильській зоні треба створити міжнародний біосферний заповідник. Унікальний, такого більше на планеті, дай Бог, не буде. І не тільки своєю природою. Треба туристам показувати ті території і обов’язково возити туди правителів ядерних держав: ось подивіться, що таке «радіоактивний попіл». Господарську діяльність там не можна буде вести ще довго. Крім того, у Київському водосховищі — радіоактивний мул. І там його стільки, що ще довго не можна чіпати. Не слід про Чорнобиль забувати, треба повсякчас порушувати цю тему.
— Але ж, дехто вважає, що нині не до екології, у країні криза, війна.
— Що, не час для того, щоб прибрати у себе в квартирі, не час садити квіти, яблуню, подумати про свій захист тощо? Є перший закон екології: все пов’язане з усім. Якщо ти чогось не зробив, відклав на потім, то воно до тебе повернеться, але вже в квадраті. Якраз війна — то є період для зміни, для реформ. Війна просто так, на порожньому місці, не виникає. Значить, створювалися якісь не помічені передумови. Отже, останні події — революція, війна — пришвидшують усі процеси. За всіх своїх негативів вони мають і свої плюси, пробуджують націю до дії.
А екологія, якщо підійти з розумом, не потребує великих грошей. Коли ж експлуатувати природу бездумно, потім доведеться відроджувати, витрачаючи немалі кошти. Село є генетичною колискою нашого народу. І хранителем Природи — ми ж усі пам’ятаємо, що зовсім недавно сільські дядьки підживляли землю органікою, а не хімією. Де все це тепер?
— Сьогодні багато говориться про переваги використання біопалива, воно, як мовиться, в тренді. Але чи не становить ця технологія загрозу руйнування та деградації земель?
— Біоенергетика, або, як її ще називають, нетрадиційна енергетика (хоча я називаю її якраз традиційною — енергія сонця, наприклад, традиційна на відміну від атомної або спалювання), — це вже технологія шостого технологічного укладу, і в принципі боятися розвитку біоенергетики не треба. Але це якщо підходити розумно і регулювати використання земель. На жаль, таке враження, що у нас тепер ніхто цим не займається. Їжджу по Київщині, Хмельниччині, Житомирщині — всюди посіяли соняшник, якого ніколи там не було. А сім років підряд посіяв його — і все, земля мертвіє. Між іншим, сьогодні 57% земель в Україні вже еродовані, рівень гумусу катастрофічно зменшується.
Але наведу й позитивний приклад. Свого часу ми з канадцями експериментально відпрацювали в Україні одну біоенергетичну технологію. Є спеціальні види рослин, наприклад верба, яка росте дуже швидко і може бути використана як паливо. В Канаді така технологія давно існує. Ми її до нас завезли, але не встигли поширити. Суть у тому, що спецмашиною подрібнюються гілочки, оці, як їх називають, лісорубні рештки, і вносяться в ґрунт. І відбувається якась фантастика — на 50% збільшується врожайність. Ми під Києвом на дослідній станції перевіряли це на пшениці на двох сусідніх полях — справді! Тобто якщо розумно підійти, регулювати процеси, то можна не виснажувати землю, а повертати їй родючість.
На мене дуже велике враження справила розповідь нашого першого українського космонавта Леоніда Каденюка. Чи не найбільшим його здивуванням від польоту стало те, що наша Земля таки маленька. Я після цих слів замислився: довжина нашої планети по екватору становить усього 40 тисяч кілометрів. Ну що таке 40 тисяч кілометрів? Це 20 разів з’їздити з Києва до Ялти й назад. Оце й уся наша куля, наш спільний дім. У 2002 році я був на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку в Йоганнесбурзі, і запали в душу слова Жака Ширака: щоб задовольнити апетити сьогоднішніх людей, потрібно майже чотири планети Земля. А вона тільки одна. Одна на всіх, і її треба берегти, раціонально використовуючи природні ресурси. Тому екологією треба займатися, вона має стати стилем життя.
— А які шляхи подолання кризи ви бачите?
— За роки незалежності наша країна зробила вагомий внесок у скорочення світових викидів парникових газів — 10,2 мільярда тонн. За нинішніми цінами цей внесок коштує 80-100 мільярдів доларів США. Це значно перевищує зовнішній борг держави. А ми радіємо, що нам начебто списали 4 мільярди доларів. Треба ставити ці питання і списувати. Є такий механізм, називається «борги в обмін на природу».
— Так звані «квоти»?
—Так. У нас дуже енергоємна економіка. Чому ми бідні? Однією з причин є те, що ми в три рази більше споживаємо енергоресурсів на одиницю валового внутрішнього продукту, ніж європейські країни. Коли, скажімо, президент США Обама зустрічається з головою КНР, перше питання, яке вони обговорюють, — це зміни клімату. А ви знаєте, що Україна в 1990 році займала шосте місце у світі за викидами парникових газів — після Америки, Канади, Росії, Китаю та Німеччини? Відтоді ми недалеко посунулися — до 15-го-20-го місць. А це проблема надважлива, яку недооцінюють на державному рівні: це елемент геополітики, великі гроші там крутяться. Зараз створюється Зелений кліматичний фонд на 100 мільярдів доларів. За рахунок цих коштів можна модернізувати нашу промисловість, розраховуючись тим, що менше викидатимемо парникових газів. Це дуже важлива тема.
Нам необхідно повністю змінити структуру економічного розвитку. Нам не потрібно стільки металу, відповідно стільки важкої індустрії. Маємо колосальний потенціал і провідні позиції у світі в літако- та ракетобудуванні, фармацевтичній промисловості, АПК, тепер уже й військово-промисловий комплекс почав розвиватися. За рахунок оцих нових галузей п’ятого-шостого технологічного укладу могли б зробити стрімкий ривок, скажімо, вдвічі збільшити валовий внутрішній продукт до 2030 року. І вдвічі скоротити викиди шкідливих речовин в атмосферу. Для цього потрібно лише розумне управління.
10 років тому ми разом з Академією наук провели дослідницьку роботу, щоб з’ясувати, скільки ж коштує наш природно-ресурсний потенціал? Сім трильйонів доларів! Й оскільки вартість ресурсів зростає, гадаю, що сьогодні цю цифру можна помножити на три. І якщо цим ресурсам дати раду, розумно ними скористатися, Україна могла б на порядок збільшити своє багатство. Повторюся: маючи таких людей, таку природу й такі природні багатства, ми не маємо права бути бідною країною. Тому це не просто охорона природи, це велика політика, шлях до забезпеченого майбутнього України.
— А що може надихнути на такий шлях не тільки вас із однодумцями, а й увесь наш народ і передусім його керманичів?
— Як сказав на закритті Ялтинської Європейської Стратегії, яка нещодавно проходила в Києві, 92-річний президент Ізраїлю Шимон Перес: «Мрійте!». Вони, ізраїльтяни, мріяли про свою землю. Те, що їм дісталося, це був маленький клаптик землі з болотами, москітами, пустелею на півдні, камінням... Ніяких природних ресурсів теж не було — ані золота, ані нафти. Але вони мріяли, працювали і побудували країну своєї мрії. Подивімося на тих же японців або ж на Сінгапур, які не мають природних багатств, але за рахунок розумного управління та працелюбності мають потужні економіки й відповідний рівень життя. Нам, українцям, треба вичавлювати із себе зневіру і песимізм. Мовляв, і те в нас погано, і те погано. Не треба плакати, треба бути оптимістами й будувати своє майбутнє вже зараз. Нам треба ставати нацією мрійників. Але потрібно, щоб ми не тільки мріяли про краще майбутнє, а й творили його. І тоді воно настане.
Джерело: http://www.silskivisti.kiev.ua/19314/index.php?n=29430
