Він увійшов, точніше – увірвався в розмірене життя нашого Товариства якось так несподівано, стрімко, нізвідки, спочатку сором’язливо, а потім – яскравою кометою, що не задумувалась – куди, навіщо, для чого. Здавалося, був згустком неземної енергії, наївною і по-дитячому чистою, водночас сильною і по-чоловічому дорослою особистістю, наче герой з голлівудських фільмів, таких, як драматична «Зелена миля» з її героями і негідниками.
У кожного своя «зелена миля». Мабуть тому підлих і безчесних рейдерів, які захотіли вкрасти 40-річний Будинок природи у жителів Черкащини, обездолити дітей, позбавити їх майбутнього – просто зневажав. Але, на диво, не забруднював ними свої загадково наївні, чисті думки про людей.
Олександр не звертав уваги на себе, ніколи не міряв тиску у власних судинах, які стільки і так довго терпіли – і нервові, і спортивні навантаження. Жив і боровся за інших, за справедливість, за малих і дорослих членів своєї сім’ї, за тих, кого любив – усім намагався допомогти, захистити. Не лукавив, жив у гармонії з собою, і цей дар жити так ще більше дивував у дедалі більш жорстокому і цинічному світі.
28 вересня Олександру Солієнку виповнилося б 53 роки, не дотягнув лише кількох днів. Але він не тягнув, не жеврів – горів, зігріваючи інших.
Ми знали його тільки 2 роки, але й ця коротка мить робила наше життя іншим, і Чумацький шлях був не таким холодним. Тепер, коли ми дивимось на небо, бачимо там ще одну світлу зірку.
Світла пам'ять тобі, Олександре, ми назвемо твоїм іменем Будинок природи у місті Черкаси, і він, як і ти, буде продовжувати служити людям.
Президія Всеукраїнської ради Українського товариства охорони природи
28 вересня 2016 року
