Справді, не можна навіть уявити собі життя без води, чи не так? Зранку прокидаємось – води нема, снідати, пити чай чи каву – води нема, на роботу – води нема, після роботи – води нема. І так прожити хоч би до наступного ранку, а там знову – умивайся, пий чай, готуй кашу, борщ, купайся… Думаю, ставлення до Води, як до безцінного дару Природи, докорінно змінилося б.
Це – не гіпербола, не абстрактна ситуація, це – реальність, яка настає кожного ранку для багатьох людей. І перспектива, якщо не одуматись, для ще більшої кількості людей. Уже сьогодні на Планеті доступу до чистої води не мають 30 відсотків населення. В Україні кожен день без води настає для жителів 1228 населених пунктів, де користуються лише привізною водою.
Екологічна політика відбивається у краплині води! І якщо візьмемо цю краплину з водопровідного крану, з річки, озера, моря та оцінимо її якість, що побачимо? На жаль, не тільки Н2О, а ще й значну частину хімічної таблиці Менделєєва, пестициди, біогенні та інші речовини, які зовсім не потрібні в людському організмі.
Але ж вода – це саме життя, на 25-30 відсотків від якості води залежить здоров’я і довголіття. Кожен хоче добавити собі ці відсотки, ніхто інший за нас цього не зробить.
Потрібна ефективна екологічна політика європейського рівня, у тому числі водна політика відповідно до Рамкової Водної Директиви ЄС, яка поширюється на країни Євросоюзу та країни – кандидати на вступ до ЄС. Саме до цих країн, згідно з чинним законодавством і прагненнями наших громадян, належить Україна.
Так повелося, що в практиці національного державотворення відсутня інституційна пам’ять, ба більше – попередників ще й зазвичай звинувачують. І все починається спочатку, ніби з чистого аркуша. От і сьогодні знову йдеться про необхідність запровадження басейнового принципу управління водними ресурсами, розробку і прийняття змін до Водного кодексу України.
Але ж уже більше як 20 років наші урядовці їздять і вивчають досвід басейнового управління у Франції, Нідерландах, Німеччині та інших країнах Європейського Союзу. Проте як тільки одні навчилися, їх звільняють, інші навчилися – цих звільняють наступники і так знову й знову. Відбуваються перманентні реорганізації і скорочення, які проводяться не фахівцями, а новими призначенцями, часто недосвідченими людьми у цій справі.
За таких умов берегти й передавати інституційну пам'ять – просто необхідно, дбаючи про краще майбутнє і наближаючи його настання.
Майбутнє будується не на порожньому місці. Близько 15 років тому в Україні були ухвалені Національна програма екологічного оздоровлення басейну р. Дніпро та поліпшення якості питної води, Державна програма охорони Чорного й Азовського морів, розроблені проекти програм для басейнів Дністра і Сіверського Дінця.
Також були запроваджені платежі за спеціальне використання водних ресурсів і збори за забруднення водних об’єктів. За рахунок цих коштів здійснювалося фінансування природоохоронних заходів в рамках затверджених програм. Так вдалося поступово переломити успадковану тенденцію погіршення стану водних басейнів і ресурсів, покращити їх якість.
Однак зараз названі вище програми практично не виконуються, а Національна програма екологічного відродження Дніпра включена до складу Загальнодержавної програми розвитку водного господарства України.
З цим не можна погодитись, бо Дніпро – це не тільки вода для промисловості, житлово-комунального і сільського господарства, це – наша національна святиня, сховище життєвих сил Українського народу, його генетичного коду.
Треба відновити Національну програму екологічного оздоровлення басейну ріки Дніпро та поліпшення якості питної води. В рамках програми слід також вирішувати проблеми каскаду Дніпровських водосховищ, поступового повернення Дніпра до природного стану. Про це, до речі, йшлося вчора на засіданні Наукової ради з навколишнього середовища і сталого розвитку Національної академії наук України.
Проте рекомендації вчених і громадськості практично не беруться до уваги. Тому сьогодні потрібна нова якість в самоорганізації громадянського еко-суспільства – треба відвикати від так званого патерналізму держави, що було характерним для минулої суспільно-політичної системи.
У демократичній системі, яка утверджувалася в Україні упродовж років державної незалежності і буде розвиватися в процесі європейської інтеграції, громадянське еко-суспільство може й повинно брати на себе вирішення складних проблем екологічної безпеки життя.
Так, діяльність Національної екологічної ради України спрямована на формування сучасної екологічної політики. От і сьогодні йдеться про нову водну політику. Це – спроба передати інституційну пам’ять, яку зберігають громадські організації, державним установам.
Українське товариство охорони природи, яке діє у всіх регіонах і краях упродовж 67 років, фактично є громадським міністерством охорони довкілля. Нам потрібна лише підтримка власної держави, з одного боку, і фінансова стійкість, з іншого.
В Європі, наприклад, такі системні екологічні організації мають статус суспільно корисних організацій, їх звільняють від оподаткування, надають фінансову, моральну та іншу підтримку держави.
От і нас можна було б прирівняти до бюджетних організацій за рівнем оплати електроенергії, тепла, земельного податку, а не до підприємницьких структур. Крім екологічно корисної діяльності ми створюємо робочі місця, працюємо з молоддю і пенсіонерами, ведемо просвітницьку і виховну роботу, сприяючи досягненню кращого суспільного клімату.
Для зміцнення фінансової стійкості природоохоронної діяльності громадських організацій варто було б вирішити питання щодо створення Національного (недержавного) екологічного фонду, який би підтримувався зеленим бізнесом, громадами і місцевим населенням. Такий фонд міг би фінансувати не капіталомісткі заходи з екологічного оздоровлення міст і сіл, проведення акцій відповідно до Екологічного календаря України.
І ще про один дуже важливий аспект. У ці дні ми відзначаємо 150-річчя від дня народження нашого великого співвітчизника, творця ноосферної ідеї Володимира Івановича Вернадського.
Ще 90 років тому він попереджав про небезпеки і наслідки техногенного тиску людства на біосферу. Однак тоді навіть уявити не можна було, яких розмірів це набуде згодом. В результаті нині знищено, або ж докорінно змінено 70 відсотків екосистем планети Земля.
До чого це може призвести у майбутньому, чи буде воно взагалі у нинішньої цивілізації? В одному з тібетських трактатів я колись прочитав, що коли люди заповнять відходами землю, вони візьмуться за повітря і воду! А я подумав – візьмуться за голову…
Саме розум, свідомість і воля, як зазначав В.І.Вернадський, мають бути «сталкерами», провідниками людства у майбутнє. Щоб вижити, світ має позеленіти, стати гуманнішим, добрішим. Грубі матеріальні інтереси повинні поступитися пріоритетом загальнолюдським цінностям, тендітним паросткам ноосферогенезу і відповідальності за майбутнє.
Шевчук В.Я., доктор економічних наук, професор
.jpg)
