Однак вичерпаність енергоресурсів карбон-гідрокарбонної групи (вугілля, нафта, газ), інтенсивне зростання народонаселення, бурхливе збільшення питомого енергоспоживання в країнах третього світу та необхідність обмеження емісії вуглекислого газу в атмосферу змушує людство вже сьогодні думати про ВДЕ — і передусім це енергія вітру, сонця, біомаси та земних надр (геотермальна).
За деякими прогнозами, найперспективнішою є солярна (сонячна) енергетика. Німецька консультативна рада з глобальних змін прогнозує, що вже з другої половини поточного століття енергія ВДЕ займатиме дедалі більш домінуючі позиції у світовому енергобалансі (див. рис. 1) з перспективою у 64% для сонячної енергетики наприкінці століття.
Навіть традиційно консервативне і надобережне у своїх прогнозах Міжнародне енергетичне агентство прогнозує, що у 2060 році третина світового виробництва енергії може бути саме солярного походження.
Попри те, що існують певні сумніви стосовно подібних сценаріїв, слід зауважити, що розвиток солярної енергетики у тій чи іншій країні вже на сьогодні стає символом її технологічного розвитку і сприяє вирішенню питань автономного енергопостачання. У тому числі при видобутку вуглеводневих енергоресурсів, коли завдяки сонячній енергії відпадає необхідність прокладати кілометри кабелів електроживлення від віддалених ЛЕП — достатньо встановити сонячні панелі та дизель-генератор на нічний час.
Експерти не є одностайними щодо досягнення у 2020 році для ЄС-27 у цілому показника частки ВДЕ у 20% (станом на 2010 рік він становив 12,4%). Проте реальні успіхи європейських країн за останні два роки дають більше аргументів оптимістам. Адже десять країн Євросоюзу вже перевищили цю планку чи впритул наблизилися до неї ще 2010 року. Це Швеція, Латвія, Фінляндія, Австрія, Португалія, Естонія, Румунія, Данія, Словенія та Литва. Локомотив ЄС та четверта економіка світу Німеччина ще у першому півріччі 2011 року досягла 20-відсоткового показника у виробництві власної електроенергії і є одним із лідерів розвитку цієї галузі в Євросоюзі. Італія торік мала близько чверті електроенергії з ВДЕ, Іспанія — близько третини, а Португалія ще 2010 року виробляла більше половини власної електроенергії із відновлюваних джерел. Останні дані Євростату станом на 2010 рік дають картину в по країнах — членах Європейського Союзу, подану на рис. 2.
Однак якщо взяти до уваги дані Європейської вітроенергетичної асоціації (ЕWEA), які свідчать, що у 2011-му з усіх введених у дію енергетичних потужностей у ЄС 71,3% становили ВДЕ, стає зрозумілим: Європа рухається до своїх цілей досить швидко. Наприклад, Італія, незважаючи на економічні труднощі, 2011 року стала світовим лідером із введення в дію сонячних потужностей — вона підключила до власної мережі аж 9 ГВт, збільшивши власну солярну енергетику за один рік у 2,7 разу. На 2012—2014 роки в Італії заплановано побудувати ще 2—2,5 ГВт фотовольтаїки.
І Україні тут є над чим замислитися. Звичайно, справа не в голих цифрах і не в гонитві за красивим показником. Справа в майбутній конкурентоспроможності України та наявності волі йти в ногу з технологічним прогресом, а не пасти задніх, зберігаючи величезну залежність від російських поставок вуглеводневого та ядерного палива.
На думку одного з найавторитетніших світових експертів у сфері альтернативної енергетики, архітектора системи «зеленого» тарифу Німеччини, депутата Бундестагу Ханса-Джозефа Фелла, Україні варто домагатися повного переходу на відновлювані джерела до 2030 року, у крайньому разі — до 2050 року. Експерт упевнений, що заяви про надмірну дорожнечу відновлюваної енергетики для України є безпідставними. «Нам часто кажуть, що розвиток відновлюваної енергетики — занадто велике навантаження для економіки. Це не так — відновлювана енергетика стабілізує економіку. Завдяки використанню ВДЕ створюються тисячі нових робочих місць, припиняється вимивання коштів на закупівлю викопних енергоносіїв за кордоном», — констатував він під час тематичного круглого столу у Києві у липні поточного року.
Якщо взяти до уваги останні оцінки ЄБРР, що були наведені в доповіді INOGATE в Брюсселі у березні 2012 року і присвячені ВДЕ, то потенціал України виглядає достатньо переконливо і щодо вітру, і з фотовольтаїки, і по біомасі. Технічно досяжний потенціал вітроенергетики України переважає аналогічний показник таких сусідніх країн ЄС, як Польща, Болгарія та Румунія. Гріх не скористатися тим, що Україна, яка за територією у 1,7 разу більша за Німеччину і має значно більше вільних неурбанізованих площ, має вищий від лідера європейської фотовольтаїки потенціал солярної енергетики.
Показовим для України є також досвід Франції, яка є країною з високим водним, вітровим і геотермальним потенціалом. І при цьому є незаперечним лідером з атомної генерації, яку вона дбайливо оберігає та розвиває, попри сумний досвід Чорнобиля та «Фукусіми». Здається, уряд Франції на цьому тлі мав би досить прохолодно ставитися до тематики ВДЕ, подібно тому, як він це продемонстрував стосовно покладів нетрадиційного газу, заборонивши його розробку. Однак у 2010 році країна стала другим у Європі виробником і другим споживачем відновлюваної енергетики після Німеччини. У 2010-му французький уряд виділив 1,3 млрд. євро на розвиток ВДЕ, здійснюється політика стимулювання провідних енергетичних компаній до подальшої розробки цієї тематики. Як наслідок, у 2010 році провідний енергетичний концерн «Електрісіте де Франс» (EDF) інвестував 3,3 млрд. євро на розвиток енергетичної галузі, з яких третину — на розробку атомних реакторів третього покоління і третину — на розвиток альтернативних джерел енергопостачання.
Вітрова енергетика є другим найбільш конкурентоспроможним сектором у Франції після гідроенергетики. Потужність французької вітрогенерації з 2002-го по 2009 рік збільшилася в 32 рази, тим не менш сектор займає лише 1,6% від загального енергоспоживання. Уряд Франції відкрив тендер на будівництво п’яти офшорних вітряних парків уздовж узбережжя Нормандії, Бретані, у Лангедоці та районі Луари до 2015 року потужністю 3000 МВт, які включатимуть 600 турбін.
За даними Європейської асоціації фотовольтаїчної індустрії (EPIA), потужність сектору сонячної енергетики у Франції за останні три роки збільшилася майже у 30 разів, з 85 МВт у 2008 році до 2,5 ГВт у 2011-му. Лише торік там було побудовано 1,5 ГВт сонячних станцій. Фотовольтаїка розміщується як у континентальній частині Франції, так і на острівних територіях, зокрема на Корсиці, і розвивається швидкими темпами: тільки 2011 року там було побудовано 1,5 ГВт сонячних станцій. Торік французьке Агентство розвитку (AFD) більш як 100 млн. євро спрямувало на підтримку плану розширення виробництва сонячних батарей потужністю 200 МВт у Марокко, що є ще одним кроком на шляху створення спільної енергетичної мережі Франції з Марокко та Іспанією. Загалом же Франція планує вже у 2020 році мати 23% ВДЕ у своєму енергобалансі.
Навіть Росія, відома своїми колосальними запасами вуглеводнів та достатньо прохолодним ставленням до тематики ВДЕ, передбачила в енергетичній стратегії до 2030 року, що «генерирующие объекты, использующие возобновляемые источники энергии, и гидроаккумулирующие электростанции» матимуть питому частку 17,7—19,1% у виробництві електроенергії. Це ненабагато менше від частки АЕС, яка передбачається на рівні 19,7—19,8% у 2030 році.
До українських справ
Що стосується України, то південні регіони країни (Донецька, Запорізька, Херсонська, Миколаївська, Одеська області та Крим), розташовані вздовж узбережжя Азовського та Чорного морів, мають найбільший потенціал ВДЕ. Серед поморських регіонів України Крим має найвищий технічно досяжний потенціал ВДЕ. За розрахунками НАЕР, в Криму можна отримувати 8,16 млн. тонн умовного палива (у.п.) енергії з ВДЕ, що могло б перетворити регіон з енергодефіцитного на енергопрофіцитний. Тільки потенціал вітроенергетики оцінюється в 4,7 млн. тонн у.п., що дає змогу більш як двічі покривати річні потреби півострова в енергії.
Однак на сьогодні 100% вугілля, 90% електроенергії, 45% газу та 96% нафтопродуктів постачається в АРК з материкової частини України. За даними НАЕР, загальний обсяг енергоспоживання АРК у 2009 році становив 1,907 млн. тонн у.п., що порівнянно із Сумською областю — 1,9 млн. та Рівненщиною — 2,0 млн. тонн у.п. Регіональна економіка Криму не така енергоємна, як, наприклад, індустріальні області: Донецька — 35 млн. тонн у.п. чи Дніпропетровська — 26,150 млн. та аграрно-промислові: Полтавська — 5,587 млн. чи Черкаська — 4,467 млн. тонн у.п. Енергетику Криму як регіону туристично-рекреаційного спрямування було б логічно розвивати при максимальному впровадженні потужностей генерації екологічно чистої енергії з ВДЕ, передусім сонця та вітру.
Механізмом реалізації проектів ВДЕ може стати Багатостороння група зацікавлених осіб з освоєння енергетичного потенціалу Помор’я при прем’єр-міністрові України. Ця група може бути створена за трипартнерським принципом: влада (центральна, регіональна, місцева) + інвестори (вітчизняні та зарубіжні) + неурядові організації (загальноукраїнські та регіональні).
Проект Енергетичної стратегії має бути ревізований і доопрацьований на платформах президентських структур, у рамках яких і здійснювалися розробка та погодження Стратегії національної безпеки та Стратегії економічного розвитку «Програма економічних реформ на період 2010—2014 років». У жодному разі документ не мали б розробляти під егідою галузевого міністерства і тим більше передоручати приватному «мізковому центру», бо це ідентифікується як «переважання в діяльності управлінських структур особистих, корпоративних, регіональних інтересів над загальнонаціональними» і є, згідно зі ст. 7 Закону України «Про основи національної безпеки», загрозою національним інтересам і національній безпеці України.
Частка ВДЕ в загальному енергетичному балансі України орієнтовно має бути в межах хоча б 15—20% до 2030 року, а не тих жалюгідних відсотків, як це передбачено проектом Енергостратегії. ВДЕ стають дедалі більш важливими продуцентами електроенергії. Вона, у свою чергу, стає дедалі більш необхідною в силу своєї універсальності. Основний недолік ВДЕ — слабка мережева сумісність з іншими видами генерації — стане їх колосальною перевагою у міру розвитку засобів накопичення та зберігання електрики. В електроенергетиці та на електротранспорті наближаються революційні зміни. Попереду — період трансформації значної частини транспорту на основі двигуна внутрішнього згоряння в беземісійний екологічно чистий електротранспорт. Вимальовуються основні низькоемісійні виробничі цикли електрогенерації майбутнього.
Виходячи з цього, базовим сценарієм енергетики України може стати в перспективі метано-відновлюваний, причому метан — не стільки природний газ традиційного видобутку, скільки нетрадиційний газ (газ щільних порід, сланцевий, метан вугільних товщ, а в перспективі — метан з газогідратів Чорного моря). Запрограмоване проектом Енергетичної стратегії аутсайдерство України має бути ліквідоване, якщо влада реально дбає про розвиток власної країни, а не окремо взятих вугільних ФПГ та китайських виробників устаткування для вугільної генерації. Адекватна частка ВДЕ в енергобалансі стане індикатором здатності України до майбутнього технологічного стрибка в наступному десятилітті.
Джерело: dt.ua
.jpg)
