ПОЗИЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА ОХОРОНИ ПРИРОДИ ЩОДО РИНКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ

Земля для українців – основа життя. І тому навколо купівлі-продажу землі точиться така запекла боротьба. Однак у цій боротьбі не повинно бути ні переможців, ні переможених, бо йдеться про право Українського народу.

Довідково. Земельний фонд України є одним з найбільших у Європі – 60,4 млн. га. Велика частина земель має неперевершені економіко-екологічні параметри. Це, зокрема, унікальні масиви чорноземів, частка яких у складі орних земель сягає 60%. За умов оптимального землекористування країна у змозі прогодувати 350-400 млн. чоловік, а аграрний сектор – стати швидким і потужним локомотивом динамічного зростання економіки.

Особливо звертаємо увагу влади. Земля в Україні – це практично останнє джерело доданої вартості (земля, вода і сонце дають нові врожаї і додають вартість). Інше джерело доданої вартості – розум (інтелект, наука) – майже нікому не потрібен, покидає країну, живить зарубіжні економіки.

Позиція Українського товариства охорони природи щодо ринку сільськогосподарських земель ґрунтується на основних положеннях Конституції України і Статуті найдавнішої (113 років) та найбільшої (близько 2 млн. членів) всеукраїнської громадської організації.

Наголошуємо – Українське товариство охорони природи не проти ринку, а за цивілізований ринок землі згідно з Конституцією України.

Із преамбули Конституції України: «Верховна Рада України від імені Українського народу – громадян України всіх національностей,

виражаючи суверенну волю народу,

піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України,

усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями,

приймає цю Конституцію – Основний Закон України».

Із статті 13. Земля … та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, … є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону».

Таким чином, згідно із ст. 14 Конституції України земля перебуває під особливою охороною держави, а не у власності держави. Земля є власністю «Українського народу – громадян України», кожного з попередніх, нинішнього та прийдешніх поколінь. Держава має охороняти землю країни від будь-яких посягань, у тому числі з боку іноземних держав, юридичних чи фізичних осіб. Це – вираження «суверенної волі народу».

Отже, слід враховувати, що усі розмови і проєкти законів щодо ринку сільськогосподарських земель, які передбачають участь іноземців у тій чи іншій формі (фізичні особи, юридичні особи тощо) у купівлі-продажу землі, не відповідають Основному закону України і є НЕКОНСТИТУЦІЙНИМИ. Для допуску іноземців до українського ринку сільськогосподарських земель спочатку треба внести відповідні зміни до Конституції України.  

Основні ризики і виклики. На сьогодні до впровадження ринку сільськогосподарських земель не готове ні населення, ні законодавча база. Підготувалися лише транснаціональні корпорації і українські олігархи, які добивають до ручки привласнені за розпорошені ваучери промислові підприємства і вже готові взятися за розпайовану між бідняками землю.

Виглядає так, що підготувалася і влада – ліквідовано міністерство екології та природних ресурсів і міністерство аграрної політики, які мали б формувати модель і впроваджувати ринок сільськогосподарських земель. У міністерства-гіганта, яке виступає за якнайшвидше запровадження ринку українських земель, у тому числі за участю іноземного капіталу, в уряді не залишилося опонентів, а в парламенті сформовано швидку моно-більшість.

Однак, за даними Інституту соціології НАН України та інших подібних агенцій, негативне ставлення громадян до продажу сільськогосподарських земель зросло із 44 відсотків у 1994 році до 57,2 відсотка у 2010-му і до 73 відсотків – у 2019-му. Натомість частка прихильників продажу зменшилась за цей період відповідно з 38,5 до 25,8 і до 19 відсотків у 2019 році.

Очевидно, що таке ставлення у громадян України сформувалося під впливом негативних наслідків прихватизації об'єктів промисловості, які опинилися в руках олігархів. Це призвело до бідності працюючого населення, росту безробіття та полярного розшарування суспільства.

Нині через тіньові схеми 12 млн. га землі сконцентровано в руках олігархічних компаній, агрохолдингів, іноземців із 30 країн – в основному ЄС, США, Китаю. Ці землі з легкістю можуть опинитись у власності іноземців, які запропонують таку ціну, від якої бідній людині неможливо буде відмовитись. Також в умовах масового рейдерства відкриття дикого ринку землі може призвести до захоплення земель, афер і спекуляцій.

Екологічні загрози. Земля виснажується під багаторічними посівами зернових, соняшнику і ріпаку. Впливу ерозії зазнає 57,5 відсотків наших ґрунтів. Щороку втрачається близько 11 млн. т гумусу, 0,5 млн. т азоту, 0,4 млн. т фосфору та 0,7 млн. т калію, а площі еродованих масивів розширюються на 80-90 тис. га. Набуло поширення підкислення, засолення та осолонцювання ґрунтів. Масштабним явищем є їхнє забруднення.

Величезних екологічних збитків завдає масштабне застосування агрохімікатів, пестицидів, гербіцидів та іншої «хімії» на тисячах гектарів, які обробляють агрохолдинги. Внаслідок цього, наприклад, весною 2019 року загинула величезна кількість бджіл, без яких і врожай, і саме життя на Землі можливе лише впродовж чотирьох років.

Безробіття, безгрошів'я і втрата державності. В селах проживає близько 6 млн. чоловік працездатного населення. За експертними оцінками, після продажу землі там залишиться тільки 250-300 тис. робочих місць. Більшість роботу втратить. За оцінками Всеукраїнського комітету захисту рідної землі, у разі впровадження ринку землі буде ліквідовано 70 відсотків фермерських господарств і понад 80 відсотків середніх агропідприємств, що призведе до скорочення 1 млн. робочих місць. Це спричинить різке збільшення безробіття, безгрошів’я, знищення села, як такого, виїзду молоді, яка ще залишиться, безповоротно за кордон.

Селяни, фермери і керівники сільськогосподарських підприємств не мають грошей і без варіантів програють битву за землю іноземним ТНК і олігархам. Схем безліч – скуповування на тих же студентів, кредити під заставу землі в банках, що належать товстосумам (а інших у нас немає). Буде завдано нищівного удару по Україні не тільки з точки зору її ролі на міжнародній арені, а й поставить під сумнів її існування як незалежної держави. І хто ж боронитиме тоді рідну землю, коли вона стане чужою?

Передумови цивілізованого ринку землі. Земля – обмежений ресурс на планеті, він ніким більше не виробляється на відміну від квартир, яких можна збудувати скільки завгодно, та й квартири не приносять доданої вартості. За сприятливих кліматичних умов, наявності прісної поверхневої води, густої рослинності й численних тварин, у природному спокої (чого людство вже ніколи не забезпечить планеті) 1 см гумусу утворюється протягом 500 років. Але за останні 6000 років на планеті не було воєн лише 292 роки.

Чисельність населення Землі у 2050 році досягне 9,5 млрд. (зараз – 7,4). Тож потреба у продовольстві та питній воді постійно збільшуватиметься. Глобальна роль України, як виробника і постачальника на світовий ринок харчових продуктів, буде зростати. А що для цього необхідно зробити?

1. Родючі землі є однією з ключових конкурентних переваг нашої держави. Цією обставиною слід скористатися, щоб зайняти гідне місце серед країн Європи та світу. Торгувати треба не землею, а тим, що вирощено на ній і перероблено на готову до споживання продукцію.

2. Спершу потрібно ретельно і виважено сформувати політику розвитку агропромислового комплексу, а вже потім переходити до внутрішнього обігу сільськогосподарських земель. Власниками їх можуть бути тільки громадяни України, які живуть у сільській місцевості і займаються агровиробництвом.

3. Необхідно розробити, узгодити з громадськістю й ухвалити усі необхідні закони, апробувати їх в експериментальному режимі на землях окремих територіальних громад. Оприлюднити імена справжніх власників і орендарів землі, інформація про яких нині є закритою. Провести інвентаризацію і скласти реальну оцінку кожного гектара за світовими цінами. Для цивілізованого ринку землі необхідно створити законодавчу базу, без лобізму олігархічних інтересів, спираючись на думку громади. Ринок землі потребує суспільного консенсусу, довіри народу до влади.

4. Майбутнє українського села – за фермерами, які створять конкурентне середовище на ринку і забезпечать продовольчу безпеку держави, а не за олігархами, які зацікавлені у вирощуванні монокультур та сировинному експорті (кошти від якого залишаються в офшорних зонах). Вирішальну роль мають відігравати місцеві територіальні громади. Держава повинна підтримувати селян і фермерів доступними кредитними ресурсами для розвитку і розширення агровиробництва та переробки продукції за передовими технологіями. Така державна політика сприятиме і розвитку промисловості, включаючи відродження машинобудування і багатьох взаємопов’язаних галузей, науки і продуктивної освіти.

Цивілізований ринок землі, коли вона стане товаром, за розумної державної політики може суттєво збільшити вартість національного багатства, відкриє можливість для цільової кредитної емісії під забезпечення землею для пільгового кредитування громадян і фермерських господарств.

5. Обов’язково слід враховувати негативну демографічну ситуацію. Широкий розвиток фермерства на новій індустріально-технологічній основі, а відтак – українського села можуть зламати негативні демографічні тенденції, пов’язані із скороченням чисельності й старінням населення, відкриють потужні можливості для подолання демографічної кризи та припинення депопуляції Українського народу. Для того, щоб забезпечити національну безпеку, чисельність населення України має спочатку відродитись до 50 млн., а у перспективі – збільшитись до 70-80 млн. чоловік.

6. У Європі 1 га землі коштує 30-40 тис. доларів, в Україні – 20 тис. гривень. Купівля-продаж-перепродаж її може дати тисячі відсотків доходу – і немає злочину, на який не піде капітал заради такого зиску. Середній прибуток товаровиробників з 1 га ріллі в країнах ЄС становить приблизно 500 євро. Використання українських угідь на такому ж рівні ефективності може забезпечувати щорічно 16,3 млрд. євро прибутку, що дасть змогу розрахуватись за усі кредити і жити власним коштом (а може – й розумом).

7. Для гарантування екологічної безпеки та сталого розвитку необхідно оптимізувати співвідношення ріллі й екологостабілізуючих угідь, вилучивши з обробітку деградовані та малопродуктивні землі з подальшою консервацією (реабілітацією) і трансформацією їх у лісові та природні кормові вгіддя. Потрібно сформувати мережу спостережень за екологічним станом ґрунтів. Зазначені аспекти мають бути враховані при запровадженні ринку земель.

8. Розв'язання усіх вищезазначених проблем і пробудження перспектив потребує загальносуспільного консенсусу, за необхідності – проведення всеукраїнського референдуму (хоч за такої соціології його результати – очевидні). Земельне питання не можна віддавати тільки на розсуд щоразу тимчасової влади – тільки народ є джерелом влади і власником своєї землі.

Отже, для формування цивілізованого ринку землі потрібно кілька простих і об’єктивних передумов:

професійна й патріотична влада та свідоме громадянське суспільство, які довіряють один одному і тісно взаємодіють між собою;

адекватне законодавство і справедливе правосуддя;

прозорість обігу і контролю сільськогосподарських земель;

гарантований захист прав власників не тільки окремих земельних паїв, у тому числі від рейдерства, а й права спільної власності Українського народу на свою землю, природні ресурси і територію власної держави;

зміна економічної моделі держави: від привласнення і розпродажу природних багатств – до політики розвитку заради порятунку.

9. Усі вищенаведені об’єктивні умови наразі відсутні, тому ринок сільськогосподарських земель можна запускати лише поетапно: на першому етапі право власності «набувається» (термін із ст. 14 Конституції України) громадянами (фермерами) в межах однієї територіальної громади; на другому етапі (через певний час по мірі створення об’єктивних передумов) право власності на землю «набувається і реалізується» (ст. 14 Конституції України), поряд із громадянами, і юридичними особами, бенефіціарами котрих є громадяни України, які й є власне Українським народом.

P.S. За повідомленням Інтерфакс-Україна від 10.10.2019, на Київському міжнародному економічному форумі керуючий партнер ЄБРР у країнах Східної Європи та Кавказу Маттео Патроне сказав, що швидке запровадження земельної реформи в Україні може спричинити незворотні помилки. «Земельна реформа – таке місце, де не можна допускати помилки, вони будуть незворотні. Давайте візьмемо паузу, подумаємо і зробимо все поступово і правильно. І збережемо права малих фермерів».

Сподіваємось, Уряд дослухається до позицій УКРПРИРОДИ і ЄБРР.

Президія Всеукраїнської ради Українського товариства охорони природи, 1 листопада 2019 року

Детальніше »

ЯК СФОРМУВАТИ ЦИВІЛІЗОВАНИЙ РИНОК ЗЕМЛІ

Земля для українців – це більше, ніж золотий запас. Це – доля. І тому навколо питань купівлі-продажу землі точиться така запекла дискусія, навіть боротьба. Однак у цій боротьбі не може й не повинно бути ні переможців, ні переможених, бо йдеться про долю багатьох поколінь українського народу. 

Маємо сформувати таку модель ринкового обігу сільськогосподарських земель, щоб одночасно і економіка розвивалася, і люди мали гідну роботу на власній землі у своїй країні, і держава зміцнювалася; щоб земля справді стала основою національного багатства, а матеріальні плоди народу живили й оберігали його культурні і духовні цінності.

Складне багатокритеріальне завдання, але воно цілком посильне, якщо створити кілька простих і очевидних передумов для цивілізованого ринку сільськогосподарської землі, якщо/коли разом будуть працювати над цим завданням влада, наука, бізнес і громадянське суспільство. 

Президія Всеукраїнської ради Українського товариства охорони природи підвела підсумки майже 2-річного громадського обговорення проблем формування ринку сільськогосподарської землі, яке було проведене на обласних/міських конференціях в усіх областях України. Зокрема, згідно з Постановою Всеукраїнської ради Товариства від 19 листопада 2015 р. було широко обговорено питання «Про ринок Української землі: якою має бути оптимальна система розвитку українського села, землекористування та охорони земель, проблеми і ризики ринкового обігу сільськогосподарських земель – яка модель найкраще відповідає національним інтересам».

Громадськість країни виходить з того, що "Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси… є об'єктами права власності Українського народу" (Конституція України, ст. 13).

Земля забезпечує 98 % отримання людиною продуктів харчування і багатьох видів промислової сировини, вона є основою національного багатства України. З перших років державної незалежності влада намагалася врегулювати земельне питання, в основному шляхом підготовки до продажу сільськогосподарських земель. Зараз, як ніколи раніше, це питання має визначальне для долі 45 млн. людей і для України, як держави, значення. 

Земельний фонд України є одним з найбільших у Європі – 60,4 млн. га. Значна кількість земельних ресурсів України має неперевершені економіко-екологічні параметри. До них можна віднести унікальні масиви чорноземів, частка яких у складі орних земель сягає 60 %. 

Земельний фонд України вирізняється дуже високими біопродуктивними властивостями. За умов оптимального землекористування країна у змозі прогодувати 350–400 млн. чоловік, а аграрний сектор економіки може стати одним із сильних локомотивів динамічного зростання. 

ОСНОВНІ РИЗИКИ І ВИКЛИКИ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ-ПЕРЕПРОДАЖУ ЗЕМЛІ:

1. На сьогодні до ринку землі не готове ні населення, ні законодавча база. Підготувалися лише транснаціональні корпорації і українські олігархи. 

За даними Інституту соціології НАН України та інших соціологічних агенцій, негативне ставлення населення до приватної власності на землю зростало з 44 % у 1994 році до 53,8 % у 2008 році і до 57,2 % – у 2010 році. Натомість частка прибічників продажу землі зменшилась з 38,5 % у 1994 році до 25,8 % у 2010 році. За даними соціологічної групи «Рейтинг» станом на 14 червня 2017 р. майже 75 % українців виступають проти продажу земель сільськогосподарського призначення. І лише 19 % респондентів виступають за продаж земель сільськогосподарського призначення.

Очевидно, що таке ставлення у населення сформувалося на власному прикладі наслідків приватизації промисловості, яка опинилася в руках олігархів. Це призвело до бідності працюючого населення, зростання безробіття, соціального розшарування суспільства.

2. Для цивілізованого, прозорого обігу землі (за оцінками незалежних експертів) необхідно створити законодавчу базу із 12-15 законів. Зробити це треба без лобізму олігархічних інтересів, з опорою на думку населення. Ринок землі потребує суспільного консенсусу, довіри народу до влади.

Через різні тіньові схеми, за безцінь 12 млн. га землі сконцентровано в руках олігархічних компаній, агрохолдингів, іноземців з 30 країн світу, в основному, країн ЄС, США, Китаю. Ці землі з легкістю можуть опинитися у власності іноземців. Китай, зокрема, планує збільшувати обсяги оренди, для чого формує спеціальний фонд у 400 млрд. дол., збільшує кількість студентів в українських вишах. Відкриття неврегульованого, дикого ринку землі може призвести до масового рейдерства, захоплення і скупки земель за безцінь, афер і спекуляцій. Інших прикладів, на жаль, дуже обмаль.

3. Зростають екологічні загрози. Земля виснажується під багаторічними посівами зернових, соняшника і ріпака. Впливу ерозії зазнає 57,5 % земель країни. Щорічно втрачається близько 11 млн. т гумусу, 0,5 млн. т азоту, 0,4 млн. т фосфору та 0,7 млн. т калію, а кількість еродованих земель збільшується на 80–90 тис. га. Поширеним є підкислення, засолення та осолонцювання ґрунтів. Масштабним є забруднення ґрунтів. 

Величезних екологічних збитків і втрат усьому живому завдають масштабні неконтрольовані застосування агрохімікатів, пестицидів, гербіцидів та ін. хімії на тисячах гектарів агрохолдингів, внаслідок чого, наприклад, весною 2017 року загинула величезна кількість бджіл, без яких і врожай, і саме життя на Землі можливі упродовж тільки 4-х років. 

4. В селах живе близько 6 млн. працездатного населення. За експертними оцінками, після продажу землі залишиться 250-300 тис. робочих місць. Більшість людей на селі втратить роботу. За оцінками Всеукраїнського комітету захисту рідної землі, у разі запровадження «ринку землі» буде зруйновано 70% фермерських господарств і понад 80% середніх агропідприємств, що призведе до скорочення 1 млн. робочих місць. Це призведе до різкого збільшення безробіття, безгрошів’я, знищення села, відпливу залишків молоді за кордон.

5. Дикий, рейдерський ринок землі – історичний виклик усьому українському народу. Селяни, фермери і керівники сільськогосподарських підприємств не мають грошей і без жодних варіантів програють битву за українську землю іноземним ТНК і олігархам, наприклад, через тих же студентів і кредити під заставу землі в олігархічних банках (інших банків у нас немає). Буде завдано нищівного удару не тільки по міжнародній ролі та перспективах України у світі, але й по існуванню її, як незалежної держави. 

ПЕРЕДУМОВИ ЦИВІЛІЗОВАНОГО РИНКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ЗЕМЛІ: 

1. Земля – обмежений на Планеті ресурс, який ніким не виробляється (на відміну від квартир, промислових підприємств тощо). За сприятливих кліматичних умов, наявності поверхневої води та густої рослинності і численних тварин, у природному спокої (чого нинішнє людство ніколи вже не дасть планеті) 1 см ґрунту утворюється 500 років. 

Чисельність населення Планети у 2050 році сягне 9,5 млрд. чол. (при нинішніх 6,5 млрд.). Постійно збільшуватиметься потреба у продовольстві та питній воді. Глобальна роль України, як виробника і постачальника на світовий ринок продуктів харчування, буде  зростати.  

Родючі землі є однією з ключових конкурентних переваг нашої держави. Цією обставиною треба скористатися, щоб зайняти гідне місце серед країн Європи та світу. Торгувати треба не землею, а тим, що вирощено на ній і перероблено до рівня готової для споживання продукції.

2. Земля, за Конституцією України, є власністю українського народу. Потрібен ретельно виважений, цивілізований перехід до розвитку, перш за все, агропромислового комплексу, а вже потім – до внутрішнього обігу сільськогосподарських земель. Власниками землі можуть бути тільки громадяни України, які живуть, уміють працювати і працюють на ній. 

3. Спочатку необхідно розробити, узгодити з громадськістю і ухвалити усі необхідні закони, апробувати їх в експериментальному режимі на землях окремих територіальних громад. Відкрити суспільству справжніх власників і орендарів землі, інформація про яких є закритою. Провести інвентаризацію і скласти реальну оцінку кожного гектара землі за світовими цінами. 

Для формування внутрішнього ринку землі потрібно вирішити, перш за все, якою має бути оптимальна система розвитку українського села, землекористування та охорони земель; які проблеми і ризики ринкового обігу сільськогосподарських земель; яка модель розвитку економіки в цілому і аграрного сектора, зокрема, відповідає національним інтересам.

4. Сільськогосподарські землі мають належати українським селянам і фермерам. Майбутнє українського села – за фермерами, а не олігархами. Вирішальну роль мають відігравати місцеві територіальні громади. Держава має підтримувати селян і фермерів доступними кредитними ресурсами для розвитку і розширення їх виробництва за європейськими агротехнологіями. 

У Європі 1 га землі коштує 30-40 тис. доларів, в Україні – 20 тис. грн. Купівля-продаж-перепродаж землі може принести тисячі відсотків прибутку, і немає такого злочину, на який не піде капітал заради такого зиску. 

У той же час середній прибуток товаровиробників на 1 га ріллі в країнах ЄС складає приблизно 500 євро. Використання української ріллі на такому ж рівні ефективності може давати щорічно 16,3 млрд. євро прибутку.

5. Для забезпечення екологічної безпеки та сталого розвитку необхідно оптимізувати співвідношення ріллі й екологостабілізуючих угідь, вилучивши з обробітку деградовані й малопродуктивні землі з наступною консервацією (реабілітацією) і трансформацією їх у лісові та природні кормові угіддя. Сформувати мережу спостережень за екологічним станом ґрунтів. 

6. Обов’язково слід враховувати негативну демографічну ситуацію. Широкий розвиток фермерства на новій індустріально-технологічній основі, а відтак – українського села можуть зламати негативні демографічні тенденції, пов’язані зі скороченням чисельності і старінням населення, відкриють потужні можливості для подолання демографічної кризи. 

7. Вирішення усіх вищезазначених питань потребує загальносуспільного консенсусу, за необхідності – проведення всеукраїнського референдуму.

Ініціатором референдуму може виступити Українське товариство охорони природи, Статутом якого передбачено, що Товариство «виступає з ініціативою проведення всеукраїнського чи регіональних референдумів, пов’язаних з охороною навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки».

Отже, для формування цивілізованого ринку землі треба кілька простих і очевидних передумов – чесна професійна влада; повноправне громадянське суспільство; належне законодавство і справедливе правосуддя; прозорість обігу сільськогосподарських земель; гарантований захист прав не тільки власників окремих земельних паїв, а й права спільної власності Українського народу на природні ресурси і територію своєї держави.

Василь ШЕВЧУК, голова Українського товариства охорони природи, доктор економічних наук, професор

23 серпня 2017 р.  

Детальніше »