Учасники круглого столу (проф. Черняк В.К., проф. Ковальчук Т.Т., проф. Шевчук В.Я. та ін.) констатували, що однією з найбільш важливих соціально-економічних проблем, які хвилюють і зачіпають більшість людей в Україні, є пенсійна реформа. Здійснюється вона, в основному, шляхом підвищення пенсійного віку, збільшення стажу та перерозподілу коштів державного бюджету, що не вирішує ключових завдань реформи, а стримує економічний розвиток. Перед виборами влада зазвичай намагається заручитися підтримкою пенсіонерів через різного роду соціальні ініціативи, доплати, надбавки, які згодом забуваються, або ж їх забирає інфляція.
Ключові питання давно назрілої реформи не вирішені:
1) розмір пенсій залишається на рівні 25% від середньої зарплати, а з урахуванням тіньової складової – 12-15% від зарплати (у Європі – 70%);
2) «реформа» зроблена за рахунок бідних і найменш захищених верств населення, середня пенсія українця майже в 14 разів менша від середньої пенсії фіна, у 10,4 рази – ізраїльтянина, у 9 разів – американця, у 8,6 рази – німця, у 4 рази – поляка, у 3 рази – угорця, у 2,2 рази – білоруса і росіянина;
3) залишилася непомірно висока диференціація у системі пенсійного забезпечення, діють 24 спеціальні закони, які забезпечують пільгові умови певним категоріям пенсіонерів, що негативно сприймається суспільством;
4) джерелом виплати цих диференційованих пенсій є не ті кошти, які вносилися колись до пенсійної системи нинішніми пенсіонерами, а загальні внески покоління, яке працює у даний час;
5) зростає бідність працюючого населення, що є найбільш відчутним гальмом для грошових надходжень у Державний пенсійний фонд. Проблема подолання бідності працюючої родини залишається поза увагою держави.
Як показав проведений вченими Академії ноосфери аналіз, пенсійна система залишається не реформованою, обтяжливою для держави, економіки і не здатною забезпечити гідне життя пенсіонерів.
На даний час в Україні – 18,3 млн. працюючих, а пенсіонерів – 13,8 млн. Непрацюючих інвалідів – 1,5 млн., студентів – приблизно стільки ж, так званих заробітчан (неофіційна статистика) – до 5 млн. Безробітних за офіційною статистикою – півмільйона, а реально вчетверо більше.
В Україні нині чинна солідарна, власне, державна пенсійна система. Частка пенсійних видатків перевищує 18% ВВП. Це – найвищий показник серед країн Європи. Так, цей показник у Польщі становить 13,9%, Німеччині – 11,4%, Швеції – 10,6%, Чехії – 8,5%, у Великій Британії – 6,6%.
Пенсійному фонду постійно бракує власних грошей для виконання пенсійних зобов’язань. Дефіцит Фонду покривається трансфертами з бюджету, забираючи бюджетні ресурси від фінансування сфер охорони здоров’я, культури, освіти, оборони тощо.
Українці віддають на пенсійне забезпечення 38% своєї заробітної плати, причому віддають не на свою, а на чужу пенсію. Підтримка Пенсійного фонду з Державного бюджету, яка починаючи з 2005 року нарощується з року в рік, незабаром призведе до того, що держава залишиться перед вибором – або оплачувати працю лікарів та вчителів разом з утриманням державних службовців, військових і міліціонерів, або платити пенсії. Одночасно робити те і друге держава буде не здатною – просто не вистачить наявних фінансових ресурсів.
В Європі у найближчі 20-30 років демографічна ситуація буде визначати економічну і політичну ситуації. В Україні уже сьогодні пенсіонери становлять 30% населення, а кількість платників збору на загальнообов’язкове пенсійне страхування – 33%. На 100 платників пенсійного податку припадає 91 пенсіонер. Очікується, що у 2015 році це співвідношення сягне 100 до 100, а в 2050-му – 100 до 139. Середня пенсія неминуче буде зменшуватися по відношенню до середньої зарплати, не залишаючи жодних шансів на забезпечену старість тим, хто сьогодні працює.
Державі стає усе складніше виконувати зобов’язання, а політикам – передвиборчі обіцянки перед особами літнього віку, які є найактивнішою частиною електорату.
Пенсійна система в Україні має корінні вади, які зумовлюють її несумісність з умовами ринкової економіки. Суперечності настільки загострилися, що без негайного реформування пенсійної системи фінансове і соціальне банкрутство держави стає реальною загрозою.
Головним завданням держави, суспільства є подолання бідності працюючих громадян, бідності працюючої родини.
За розрахунками фахівців, не усуне, а лише на деякий час відтермінує катастрофу збільшення пенсійного віку. Фінансовий ефект від збільшення трудового віку для жінок принесе Пенсійному фонду 5 млрд. грн. щороку. Цю суму прямо вилучать із гаманців 180 тисяч жінок, які очікують виходу на пенсію, і так 10 років поспіль.
До того ж державі одночасно треба вирішити двоєдине завдання:
по-перше, забезпечити влаштування жінок з високим віковим цензом на більш-менш оплачуваних робочих місцях; по-друге, гарантувати право молоді не лише отримати перше в житті робоче місце, а й забезпечити реальні перспективи для матеріального облаштування свого буття.
На переконання вчених Академії ноосфери, підкріплене конкретними розрахунками і моделями з урахуванням світового досвіду, пенсії повинні і можуть забезпечувати безбідне життя пенсіонерам, давати можливість відчувати себе повноцінними людьми, членами своїх сімей, які продовжують виконувати важливі сімейні і суспільні функції щодо участі у вихованні підростаючого покоління, фінансово незалежними громадянами, які беруть участь у житті держави.
Це – цілком реальне завдання, досягнення якого потребує ухвалення парламентом Програми реформування пенсійної системи України. Основна мета програми – гарантувати можливість кожному громадянину заробити й отримувати пенсію у розмірі від 70 і більше відсотків від середньої по країні зарплати, тобто збільшити її у 3 рази.
Основні положення Програми реформування пенсійної системи України мають бути такими:
1.Солідарна пенсійна система продовжує діяти лише для пенсіонерів, яким пенсія вже призначена, та для тих працюючих, яким до настання часу виходу на пенсію залишається 5-7 років.
Всі інші працівники переводяться у персональну накопичувальну систему із збереженням вже нарахованого пенсійного зобов’язання держави.
2.Держава визнає державним боргом сумарні зобов’язання перед працюючими платниками внесків до пенсійної системи, оформлює цей борг спеціальними цінними паперами і відкриває персональний доступ кожному громадянину до цієї інформації.
3.При Пенсійному фонді України створюється Державний накопичувальний пенсійний фонд. Дальше накопичення пенсійних внесків залежить від розміру легально отримуваних заробітків кожного.
Коли громадянин вважатиме, що він нагромадив достатній обсяг коштів на своєму рахунку, він може достроково вийти на пенсію.
4.Одночасно мають бути сформовані законодавчі умови діяльності системи недержавного пенсійного забезпечення, в яку громадяни можуть переводити свої рахунки з накопичувального пенсійного фонду, або добровільно вкладати додаткові кошти.
5.Надалі слід також запровадити ще один інструмент накопичення – довгострокові пенсійні банківські рахунки. Такі рахунки – це ті ж самі депозити, тільки термін їхньої дії становить щонайменше 10 років (до настання пенсійного віку). Держава законодавчо має гарантувати пенсійні банківські рахунки за рахунок Державного бюджету України.
Паралельно з проведенням пенсійної реформи необхідно домагатися збільшення оплати праці, яка є основою пенсійного забезпечення громадян, і найголовніше – подолання бідності працюючого населення.
Це – основне завдання влади, ключова вимога і нагальна потреба десятків мільйонів людей, практично – Українського народу. Їх досягнення потребує формування нової моделі економіки, побудованої на засадах сталого розвитку, нової моделі життя усього суспільства. Така модель є основою політики розвитку для України як європейської держави.
Академія ноосфери, м. Київ
25 січня 2013 р.
.jpg)
.jpg)
.jpg)
