.jpg)
На черговому засіданні Президії Всеукраїнської ради Українського товариства охорони природи розглянуто комплекс проблемних питань щодо формування й запровадження ринку земель сільськогосподарського призначення, у тому числі екологічні, продовольчі та міжнародно-безпекові аспекти. Зазначені питання є одними з найбільш гострих і доленосних для майбутнього нашої держави, а тому хвилюють усе українське суспільство. З доповідями виступили голова Президії, доктор економічних наук, професор В.Я.Шевчук та голова Всеукраїнської секції охорони і раціонального використання земельних ресурсів, кандидат економічних наук О.І.Ковалів.
У доповідях та виступах учасників засідання було висвітлено місце і роль земельних ресурсів у структурі національного багатства, суть комплексу складних суперечливих проблем і наслідків, пов’язаних з купівлею-продажем сільськогосподарських земель, для долі нинішнього і майбутніх поколінь, вироблено науково обґрунтовані рекомендації, у тому числі для забезпечення екологічної безпеки земельних ресурсів і сталого землекористування.
Нижче наводимо основні положення з доповідей та виступів учасників засідання, висновки та рекомендації щодо найбільш ефективних, з точки зору громадянського еко-суспільства, шляхів вирішення земельного питання.
Земля – основа національного багатства
Приватизація і продаж української землі, тобто нашої споконвічної території, яка дісталася нам від минулих поколінь і яку ми повинні передати майбутнім поколінням – найбільш резонансне і доленосне питання за усі роки незалежності України.
Земля забезпечує 98 % отримання людиною продуктів харчування і багатьох видів промислової сировини, вона є основою національного багатства України. З перших років державної незалежності влада намагалася врегулювати земельне питання, в основному шляхом підготовки до продажу сільськогосподарських земель. Зараз, як ніколи раніше, це питання має визначальне для долі 46 млн. людей і для України, як держави, значення.
Земельний фонд України є одним з найбільших у Європі – 60,4 млн. га. Структура земельного фонду має такі показники: сільськогосподарськими землями охоплено – 71,3 % території країни, з них сільськогосподарських угідь 69,2 %. Україна має дуже високий ступінь розораності земель, що значно перевищує екологічно обґрунтовану межу. У європейських країнах орні землі охоплюють 30–32 % загальної площі суходолу, а в Україні цей показник становить 56,1 %.
Унаслідок скорочення площ лісів, сіножатей і пасовищ змінюється мікроклімат, рівень залягання ґрунтових вод, активізуються процеси спустелювання земель, розвивається водна і вітрова ерозія, що зумовлює зменшення родючості ґрунтів, деградацію і зниження продуктивності агроекосистем та унеможливлює їх сталий розвиток, з яким пов’язана не тільки екологічна, а й продовольча безпека країни.
Орні землі України (32 млн. га) територіально розташовані переважно в сприятливих природно-кліматичних умовах для вирощування основних сільськогосподарських культур. Значна кількість земельних ресурсів України має неперевершені економіко-екологічні параметри. До них можна віднести унікальні масиви чорноземів, частка яких у складі орних земель сягає 60 %. Однак вони найбільше вражаються ерозією, тому й потребують пильного контролю за станом родючості.
У цілому земельний фонд України вирізняється дуже високими біопродуктивними властивостями. На думку вчених, за умов оптимального землекористування та відповідного рівня культури землеробства держава у змозі прогодувати 300–320 млн. чоловік. Внаслідок цього українська земля може стати «зоною особливих міжнародно-безпекових інтересів – ЗОМБІ» (Ю.Щербак. Час великої гри. – К.: Ярославів Вал, 2012 – 440 с.).
Наявні проблеми і потенційні ризики
На сьогодні до ринку землі не готове ні населення, ні законодавча база. Підготувалися лише транснаціональні корпорації і українські олігархи. В нинішніх умовах продаж землі – це руйнування українського аграрного сектора, знищення села – генетичної колиски українського народу.
За даними Інституту соціології НАН України, негативне ставлення населення до приватної власності на землю зростало з 44 % у 1994 році до 53,8 % у 2008 році і до 57,2 % – у 2010 році. Натомість частка прибічників продажу землі зменшилась з 38,5 % у 1994 році до 25,8 % у 2010 році. Очевидно, таке ставлення у населення сформувалося під впливом наслідків приватизації промисловості, яка опинилася в руках олігархів, що призвело до збідніння працюючого населення, зростання безробіття, соціального розшарування суспільства.
Для цивілізованого, прозорого обігу землі, за оцінками незалежних експертів, необхідно створити законодавчу базу із 12-15 законів. Зробити це треба без лобізму приватних інтересів, з опорою на думку населення. Ринок землі потребує суспільного консенсусу, довіри народу до влади.
За даними Асоціації фермерів і приватних землевласників України, на сьогодні 12 млн. га українських земель уже орендують іноземці з 30 країн світу, в основному, країн ЄС, США і Китаю. Оренда була оформлена із залученням олігархічних агрохолдингів. Ці землі з легкістю можуть опинитися в руках іноземців. Китай планує збільшувати обсяги оренди, для чого формується спеціальний фонд у 400 млрд. дол.
Через різні тіньові схеми, за безцінь 11 млн. га землі сконцентровано в руках олігархічних компаній, агрохолдингів. Ці землі з легкістю можуть опинитися в руках іноземців. В Європі, наприклад, 1 га землі коштує 30-40 тис. доларів, в Україні – 20 тис. грн. Відкриття неврегульованого, дикого ринку землі може призвести до масового рейдерства, захоплення і скупки земель за безцінь, афер і спекуляцій.
Зростають екологічні загрози. Земля виснажується під багаторічними посівами зернових, соняшника і ріпака. Впливу ерозії зазнає 57,5 % земель країни. Щорічно втрачається близько 11 млн. т гумусу, 0,5 млн. т азоту, 0,4 млн. т фосфору та 0,7 млн. т калію, а кількість еродованих земель збільшується на 80–90 тис. га. Поширеним є підкислення, засолення та осолонцювання ґрунтів (землі з кислими ґрунтами охоплюють 25 % ріллі; із засоленими ґрунтами – 2,8 %, солонцюватими – 5,3 % загальної площі орних земель країни). Масштабним є забруднення ґрунтів. Непокоїть активізація таких екзогенних геологічних процесів, як зсуви (поширені на 0,3 % площі території країни), підтоплення земель (12 %) та карстоутворення (близько 37,6 % території країни).
В селах живе близько 6 млн. працездатного населення. За експертними оцінками, після продажу землі залишиться 250-300 тис. робочих місць. Більшість людей на селі втратить роботу. За оцінками Всеукраїнського комітету захисту рідної землі, у разі запровадження „ринку землі” буде зруйновано 70% фермерських господарств і понад 80% середніх агропідприємств, що призведе до скорочення 1 млн. робочих місць.
Отже, дикий ринок землі – історичний виклик усьому українському народу. Ні селяни, ні фермери, ні керівники сільськогосподарських підприємств не мають грошей для купівлі земель і без жодних варіантів програють битву за українську землю іноземним ТНК і олігархам. Це призведе до різкого збільшення безробіття, безгрошів'я, знищення села, відпливу залишків молоді.
Буде завдано глобального удару не тільки по міжнародній ролі та перспективах України у світі, а й по існуванню її як незалежної держави. Продаж землі – це спосіб захоплення земель бідних країн у XXI столітті, шлях до неоколоніалізму і голодомору.
Загальні висновки і рекомендації
Земля – обмежений на Планеті ресурс, який більше не виробляється. Перетворювати його у товар потрібно дуже обережно, думаючи про майбутнє цілого народу. Торгувати треба не землею, а тим, що вирощено на ній і перероблено до рівня готової для споживання продукції.
За оцінками експертів, чисельність населення Планети у 2050 році досягне 9,5 млрд. чол. (при нинішніх 6,5 млрд.). Постійно збільшуватиметься потреба у продовольстві і питній воді. Глобальна роль України, як виробника і постачальника на світовий ринок продуктів харчування, буде зростати.
Родючі землі є однією з небагатьох конкурентних переваг нашої держави. Цією обставиною треба скористатися, щоб зайняти гідне місце серед найбільш важливих і впливових країн Європи та світу.
Земля, за Конституцією України, є власністю українського народу. Потрібен ретельно виважений, цивілізований перехід до внутрішнього обігу сільськогосподарських земель. Власниками землі можуть бути тільки громадяни України, які живуть, уміють працювати і працюють на ній.
Для початку слід ухвалити усі необхідні закони (а це – не один і не два закони), впровадити їх у дію, дати їм попрацювати в експериментальному режимі. Слід відкрити суспільству справжніх власників і орендарів землі, інформація про яких є закритою. Провести інвентаризацію і скласти реальну оцінку кожного клаптика землі.
Доцільно відкрити шляхи залучення європейських агротехнологій в обмін на зерно та іншу сільськогосподарську продукцію. Середній прибуток на 1 га ріллі в країнах Європейського Союзу складає приблизно 500 євро. Отже, використання української ріллі на такому ж рівні ефективності могло б дати щорічно 16,3 млрд. євро прибутку.
Українська земля має належати українським селянам і фермерам. Майбутнє українського села – за фермерами, а не за олігархами. Держава має підтримати селян і фермерів доступними кредитними ресурсами для розвитку і розширення їх виробництва через механізм прозорої оренди землі, яка є постійним джерелом доходів селян. Для кредитування та інвестування можна застосувати механізм цільової кредитної безготівкової емісії у розмірі вартості сільськогосподарських земель. Одночасно буде суттєво збільшено грошову вартість національного багатства.
Для забезпечення екологічної безпеки земельних ресурсів і сталого землекористування, за рекомендаціями експертів (Стратегічний екологічний документ ПРООН «Національна екологічна політика України: оцінки і стратегія розвитку». – К., 2008), необхідно оптимізувати співвідношення ріллі й екологостабілізуючих угідь, вилучивши з обробітку деградовані й малопродуктивні землі з наступною консервацією (реабілітацією) і трансформацією їх у лісові та природні кормові угіддя. На першому етапі оптимізації таке співвідношення має відповідати пропорції 50 : 50 %. При цьому площа ріллі зменшиться на 8–10 млн. га, відповідно підвищиться лісистість території та частка природних кормових угідь.
З метою вдосконалення державної політики щодо раціонального й екологічно безпечного використання земельних ресурсів, серед яких і землі сільськогосподарського призначення, необхідно інтегрувати роботи із землеустрою, ґрунтово-агрохімічних обстежень й еколого-меліоративного моніторингу та створити єдину державну земельну інформаційну систему, яка має складатися з бази даних про просторову характеристику земельного фонду країни у всіх його аспектах і базуватися на єдиній системі їх координатної прив’язки та на комплексному використанні сучасних інформаційних систем, дистанційних і традиційних методів спостережень.
Крім виробничого агроекологічного моніторингу потрібно сформувати самостійну фіксовану мережу спостережень за екологічним станом ґрунтів. Бази даних з цього питання та геоінформаційні системи мають бути узгоджені з європейськими.
Під час удосконалення системи моніторингу земель слід узгодити з європейськими критерії, індикатори, методи спостережень, організацію, структуру, збір та обробку інформації, отриманої різними відомствами. Крім того, потрібно узгодити форми опису індикаторів чи індексів, що дасть змогу досягти певних компромісів міжвідомчого значення. Завдяки таким методам можна наблизитись до автоматизації обміну інформацією та до створення відповідних пошукових систем, важливих для віддалених користувачів, що може бути реалізовано через Інтернет.
Потрібно продовжити удосконалення правового і нормативного забезпечення засад створення стійких систем землекористування, охорони і відтворення родючості ґрунтів з метою збереження цілісності ґрунтового покриву, його екологічних функцій та різноманітності ґрунтів у процесі сільськогосподарської діяльності, а також оптимізації сучасних регіональних систем землекористування й використання агрохімікатів, обґрунтування параметрів для створення спеціальних сировинних зон для виробництва продуктів дитячого харчування.
Президія Всеукраїнської ради Українського товариства охорони природи, Всеукраїнська секція охорони та раціонального використання земельних ресурсів; Академія ноосфери, м. Київ.
1 листопада 2012 року
.jpg)
