Українське товариство охорони природи
Головна мета діяльності Українського товариства охорони природи – сприяння формуванню громадянського еко-суспільства.
Про зустріч Укрприроди з делегацією ЄС
Укрприрода прийняло участь у зустрічі громадських екологічних організацій України з повноважними представниками Представництва ЄС в Україні та Генеральних директоратів Європейської комісії з довкілля, клімату, сусідства та Європейської служби зовнішніх справ.
Про внесок України до нової глобальної кліматичної угоди
Очікуваний національно-визначений внесок України до нової глобальної кліматичної угоди визначено на рівні 60% – думки експертів розходяться.
В Україні з літа заборонять кульки та пластик
Це передбачено відповідним законопроектом. У Верховну Раду України внесений законопроект № 2353 про обмеження використання з 1 липня полімерних пакетів і упаковок тривалого розщеплення. Законопроект передбачає заборону на виробництво, імпорт, використання, а також поширення полімерних пакетів об'ємом менше 35 літрів і товщиною менше 0,025 мм. Крім того, заборона буде діяти і на упаковки, які складаються з картону, паперу і екструзійної полімерної плівки або парафіну. Більш жорсткі правила використання кульків та пластикових упаковок пропонується встановити для підприємств у сфері продовольчого рітейлу та громадського харчування. Для них використання полімерних пакетів може бути повністю заборонено.
Як пояснив свою ініціативу автор законопроекту народний депутат Ігор Циркін (ПР) жорсткість використання полімерних матеріалів продиктовано турботою про довкілля. «В Україні на людину щороку припадає більше 500 викинутих поліетиленових пакетів. Вони використовуються протягом 20 хвилин, перш ніж їх викинуть, а розкладаються більше 100 років», — йдеться в пояснювальній записці до документа. Замість полімерів тривалого розщеплення пропонується використовувати бистроразлагаемие біологічні полімерні пакети і упаковку.
Джерело: vkurse.ua
Краса без жертв. Приклад Німеччини
Європа давно показує приклад, як цивілізацію поєднувати з природою, і робити комфорт органічним. Німці прагнуть органічності в усьому і дедалі частіше віддають перевагу красі без жертв. Крім того що органічна косметика натуральна і не забруднює організм хімікатами, вона ще й вигідна, адже не викликає алергії, а тому підходить усім.
Компоненти екокосметики вирощують без мінеральних добрив, а врожаї збирають вручну. Найчастіше використовують антисептичну олію чайного дерева, календулу, авокадо, какао, мигдаль. Органічність для німців починається з самої людини, а тому такі засоби є у всіх екомагазинах.
А ще тут німці можуть купити все для дому. Приміром, ця крамниця починала з екоматраців, нині – це найпопулярніший товар. Їх тут, на відміну від України, не називають по-рекламному гучно – ортопедичні, тут кожен вибирає найзручніший для себе.
«Ось натуральний латекс, екологічні вовна та бавовна, а це кокос, який використовується для компактності. Ми маємо різні види матраців. У деяких більше латексу. Такі матраци зручні для літніх людей та тих, хто любить спати на боці, адже тоді потрібна підтримка плечам», – каже співробітниця крамниці органічних товарів для дому Нанна Шпернау.
Любителі органічного сну високо цінують меблі з альпійської сосни, одяг з натурального кашеміру, льону, бавовни, та екоштори оригінальної форми.
«Ось це останній писк моди в Німеччині. Коли ви повертаєтеся додому, це те, чого ви хочете. Їх дуже цікаво компонувати, у мене вдома вже є ось такі, але блідо-зелені та білі з зеленими квітами.. З ними навіть легше дихається», – говорить місцева мешканка Даяна Лойкерт.
Органічними продуктами наповнені і, так звані, крамниці fair trade або взаємної вигоди. Сюди надходить товар лише з найбідніших країн. Ціну для них формують так, аби виробникам вистачало на харчування, житло, освіту для дітей. Тут є іграшки та кухонне начиння із уже використаних речей: банок, газет, пляшок. 80% чаю та шоколаду, а ще екоодяг, іграшки та сувеніри в цьому магазині – стовідсотково натуральні.
«Ось цей чай збирають 200 об’єднаних індійських сімей – так легше. Соціальні стандарти fair trade не передбачають винятково органіку, але наші покупці раді такій високій якості. Органіка піклується про планету, fair trade – про людей, а отже вони наче працюють плече до плеча», – каже співробітниця крамниці взаємовигоди Лена Бернхардт.
Органічний крам у Німеччині коштує, як будь-який високоякісний, однак не значно дорожче за звичайний. І європейці часто обирають саме екотовари, аби бути ближчими до природи.
Джерело: fakty.ictv.ua
Джерело: fakty.ictv.ua
Як радянський екологічний хижак винищував українську природу
Після Другої світової війни техногенне навантаження на природу в Україні суттєво зросло, що було пов'язано з масштабною розбудовою у Радянському Союзі військово-промислового комплексу та індустріальної бази, яка була його осердям.
Водночас повзуче відставання від Заходу за рівнем економічного розвитку підштовхувало комуністичне керівництво до нещадної експлуатації природних ресурсів з метою подолання технологічної прірви з капіталістичними країнами. Жертвою модернізації по-радянськи, що наздоганяла більш розвинені країни, стала, певна річ, природа.
Свого часу Нікіта Хрущов доповнив лєнінський постулат «Комунізм – це радянська влада плюс електрифікація всієї країни» словами «і хімізація сільського господарства». Таке доповнення першого секретаря ЦК КПРС не було марнослівним. На початку 1960-х років радянська хімічна галузь одержала потужний поштовх для свого розвитку. І хоча надії на побудову комунізму не справдилися, однак хімізація господарства повною мірою відбулася. Як таку її визначала радянська наука як один із магістральних напрямів світового науково-технічного прогресу.
У СРСР хімізація ще з 1920-х років була тісно пов’язана з індустріалізацією. Радянське керівництво приділяло неабияку увагу розвитку хімічної промисловості як одній із найважливіших галузей важкої індустрії. Третю п'ятирічку в Радянському Союзі (1938–1942) проголосили «п'ятирічкою хімії».
З одного боку, впровадження хімічних досягнень у господарський комплекс докорінно змінювало техніку й економіку виробництва. Такі здобутки хімічної науки, у свою чергу, ставали одним із чинників, що сприяли прогресивним економічним структурним змінам, забезпечуючи суттєве зменшення витрат на виробництво, підвищення продуктивності праці, покращення культурно-побутових умов життя населення. А з іншого, форсована хімізація у Радянському Союзі, спрямована на досягнення паритету із розвиненими країнами Заходу, призвела до метастазних явищ в економіці і катастрофічно позначилася на довкіллі та стані здоров’я населення.
Хімічний полігон
Радянська Україна стала однією зі стратегічно важливих територій, на якій розбудовувалася мережа хімічних заводів і підприємств, перш за все, зорієнтованих на виробництво мінеральних добрив для сільського господарства.
Загальна площа України становила лише 2% території Союзу, однак на ній зосереджувалася 1/4 всього промислового потенціалу Країни Рад і, відповідно, 1/4 припадала на забруднення довкілляСРСР. Причиною такої надмірної концентрації виробничих потужностей на українських теренах був низький рівень усвідомлення владоюгосподарських потреб УРСР, екстенсивний підхід до ведення господарства, нехтування екологічними розрахунками щодо наслідків для здоров’я населення і стану довкілля.
У 1950–1960-х роках на території України були побудовані та введені в експлуатацію чотири гіганти «великої хімії» – Роздольський гірничо-хімічний комбінат, Черкаський і Чернігівський заводи хімічних волокон, Дніпропетровський шинний завод. У середині 1960-х вони виробляли п'яту частину всієї валової продукції хімічної галузі.
Окрім промисловості, в хрущовські часи розпочалася активна хімізація сільського господарства, було взято курс на меліорацію земель. На поля колгоспів і радгоспів було внесено необмежену кількість мінеральних добрив і біоцидів. Виробництво мінеральних добрив в Україні у 1970-му збільшилось, порівняно з 1940-м, в11 разів.
Радянське хижацьке поводження з природою призвело до катастрофічних екологічних наслідків. Техногенне навантаження на природу супроводжувалося порушенням балансу природи, вимиранням фауни та флори, що, у свою чергу, впливало на раціон харчування людей.
Доволі швидка урбанізація й індустріалізація, надміру інтенсивна хімізація сільського господарства, посилення багатьох інших видів тиску радянського державної машини на природу – порушували біологічний кругообіг речовин у природі, перешкоджали її регенераційним механізмам, внаслідок чого розпочалося її руйнування, що прогресувало.
Приміром, нераціональне використання міндобрив спричинило появу і поширення таких явищ, як кислотні дощі, перенасиченість ґрунту солями, зростання кількості алергічних та виразкових захворювань серед населення.
Наприкінці 1960-х років Україна належала до зони найбільш інтенсивного застосування отрутохімікатів у сільському господарстві – у середньому на гектар посівних площ вносилося по 76 кг хімічних речовин. За неповними даними, на станціях доріг просто неба наприкінці 1960-х зберігалося 10 274 тонни мінеральних добрив. Внаслідок атмосферних опадів, вивітрювання та забруднення більшість із них стала зовсім непридатною. Почалось грабування ядохімікатів місцевими жителями. Складалась ситуація, яка створила загрозу не лише довкіллю, а й здоров’ю населення. Водойми стали екологічно забруднені, а населення – дедалі частіше хворіти.
Колоніальне пограбування
Однак радянська влада не особливо переймалася такими проблемами. У хімізації вона насамперед вбачала ефективний шлях для підвищення ефективності господарства й інтенсифікації соціалістичного змагання. Перед нею стояла одна мета – якомога екстенсивніше використовувати природних ресурсів для вирішення проблем нерентабельної, громіздкої та вкрай неефективної радянської економіки. У процесі хижацької експлуатації природи Москва відводила територіям УРСР вирішальну роль.
Пріоритетним напрямом такої політики стало перетворення та підкорення природи в ім’я створення нової людини та держави. Цим же обґрунтовувалося перенесення соціальних законів класової боротьби на природу.
Глибинний антигуманний характер комуністичного режиму характеризував усю суперечливість і дволикість турботи влади про довкілля. Так, у 1949-му Рада Міністрів УРСР ухвалила постанову «Про охорону природи на території Української РСР», згідно з якою заборонялось розорювати цілинні землі, вирубувати вікові дерева (перша спроба резервування територій під заповідники). У постанові було зауважено, що питання охорони природи набуває особливо важливого значення і має стати об’єктом турботи радянських, господарських, громадських організацій та всього населення республіки. Однак це була пустопорожня декларація, яка не мала конкретних результатів.
За принципом другорядності
Після смерті Сталіна у 1953-му ставлення держави до проблеми охорони природи поступово почало покращуватись, в окремі періоди навіть здавалось, що воно набирає характеру цілеспрямованої політики. Поворотним пунктом у відході більшовиків від крайніх ортодоксальних положень сталінського плану перетворення природи в Україні, стала спеціальна постанова ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 1958 року «Про заходи по поліпшенню охорони природи Української РСР», де відзначалося, що питання охорони природи набирає особливо важливого значення і має стати об'єктом турботи всіх господарських організацій і всього населення республіки.
Однак на практиці комуністична система продовжувала реалізовувати сталінські економічні проекти та підходи, а їхній вплив на формування антиприродної суспільної свідомості наочно відчувається й понині. Політика підкорення природи переважала над раціональними розрахунками. Радянське керівництво продовжувало зводити гігантські антиекологічні об'єкти, ігноруючи природоохоронний чинник. За часів Хрущова в Україні було закрито 16 заповідників, скорочена частина площі вже наявних.
Такий стан речей був спричинений також недостатньою на той час гостротою екологічних проблем, а сама політика щодо природи сприймалась як щось зовнішнє щодо людини, мала відтінок «благодійності». До ухвалення Конституції СРСР 1977 року юридично природні ресурси вважались абстрактною загальнонародною, а не державною власністю. Тому шкода, що завдавалась природі, юридично навіть не трактувалась як така, що була заподіяна самій державі.
Першочергове значення для комплексного формування екологічної політики мало ухвалення Верховною Радою України у червні 1960 року Закону «Про охорону природи Української РСР», яким, по суті, було запроваджено регулювання природокористування в Україні. Разом з тим він не виходив за межі поресурсного принципу, значною мірою був схожий на політичну декларацію, аніж на юридичний документ, не мав належного механізму реалізації. Неспроможність цього документа виконувати свої регулювальні функції в умовах командно-адміністративної системи призвели до швидкого наростання протиріч між інтересами захисту довкілля та подальшого соціально-економічного розвитку.
Починаючи з 1970-х років політична концепція вирішення екологічних проблем, що накопичувалися, у зв’язку з реальними проявами негативного техногенного впливу почала розвиватися значно швидше, ніж у попередні роки. Прийняті заходи, спрямовані на вдосконалення природоохоронної політики були більш дієвими. Однак орієнтована виключно на адміністративно-командні методи реалізації природоохоронна політика у радянський період не підкріплювалася стимулювальними механізмами і засобами економіко-податкового характеру.
У цей час природоохоронні заходи мали доповнювальний характер щодо господарської діяльності. Причому остання розглядалась майже виключно ізольовано, з безумовним пріоритетом. На практиці всі заходи влади з охорони довкілля залишались формальним, пустим політичним фразеологізмом і майже не впливали на покращення екологічного стану України.
Зважаючи на такі підходи, екологічна ситуація в Україні продовжувала погіршуватись, набираючи порівняно з 1950–1960-ми роками якісно нової складності. Широкий загал не мав доступу до правдивої інформації про справжні масштаби і характер забруднення природи, що також не сприяло зростанню ефективності екологічної політики.
Всі заходи влади, які вона вживала похапцем наприкінці 1970-х, не могли суттєво покращити цієї ситуації. «Турбуючись» про будівництво соціалізму та техногенну гонку, радянські керманичі ухвалювали рішення, які нерідко нівелювали попередні, спрямовані на покращення стану довкілля.
Автор: Альбіна Діхтяренко
Автор: Альбіна Діхтяренко
Джерело: tyzhden.ua
Києву та Київській області загрожує екологічна катастрофа
Директор Бортницької станції аерації (БСА) Володимир Бражник заявив про загрозу екологічної катастрофи. За його словами, на земляних греблях БСА, які утримують відходи після очищення стічних вод, виявлено 18 промивів, пише «Коммерсант-Украина». Захисні споруди можуть не витримати танення снігу, і відходи заллють прилеглі населені пункти.
За словами Бражника, як тільки почнеться інтенсивне танення снігу, будуть утворюватися численні струмочки, які потягнуть ґрунт із дамб. «Якщо розмив дамби досягне чотирьох-п'яти метрів, утвориться суцільний потік висотою до 2 м, який знесе все»,- пояснив він.
Бортницька станція аерації — єдина система очищення стічних вод декількох міст Києва і Київської області. Її перший блок був побудований ще у 1964 році. Для мулу, який утворюється під час очищення, виділено три поля на 272 га. Поле №3 законсервовано і не функціонує. До 1985 року перероблені залишки використовувалися як добриво, що дозволяло звільняти резервуари. Але після заборони використовувати цей мул всі відходи перенаправляються на два поля, які розраховані на 3 млн кубометрів мулу. Зараз на них знаходяться близько 10 млн кубометрів і щодня скидаються ще близько 12 тис. кубометрів. Цей обсяг стримують насипні дамби.
Бражник підкреслив, що зараз рівень мулу становить два-три метри над землею. Він розповів, що у випадку руйнування дамби залишки не потраплять у Дніпро, оскільки до річки 12 км. «Але вони потраплять до села Щасливе і Бортничі, які знаходяться поруч. А відстань від поля №2 до найближчого населеного пункту взагалі 900 м», — сказав він. За словами Бражника, з 2007 року проводиться реконструкція мулових полів загальною вартістю 241,6 млн грн, яка буде завершена в 2015 році. Зараз її профінансовано майже на 133 млн грн. «Якщо ми і далі будемо так їх (греблі) підсипати і фінансувати, то все виллється набагато раніше 2015 року. Тому ми просимо терміново виділити близько 6 млн грн, щоб засипати наявні промиви, поки тримається мороз», — сказав Бражник.
Джерело: dt.ua
Житомирські родовища: нові робочі місця чи зона екологічного лиха?
Розвивати економіку краю за рахунок видобутку титанових руд мають намір на Житомирщині. За даними Фонду держмайна, за минулий рік Іршанський та Вільногірський гірничо-збагачувальні комбінати поповнили держбюджет на понад півтори сотні мільйонів гривень. На самому підприємстві збираються нарощувати потужності. Тим часом, в області діють ініціативні групи, які переконують – такий видобуток небезпечний для життя і здоров ’ялюдей, що мешкають поблизу.
Сьогодні на Іршанському гірничо-збагачувальному комбінаті на Житомирщині, який орендує підприємство «Кримський Титан» Дмитра Фірташа, за офіційними даними, працює понад дві з половиною тисячі осіб. Середня зарплата – чотири тисячі гривень. Підприємство для регіону життєво необхідне, переконує заступник голови Житомирської облдержадміністрації Віктор Куницький.
«Якби ми прийшли і сказали мешканцям Іршанська, що ми закриємо ГЗК, це було б великим соціальним потрясінням, бо люди звикли до того, що це підприємство є містоутворюючим, що люди там отримують великі соціальні гарантії», – говорить він.
Куницький заохочує збільшення видобутку титанових руд, наполягаючи на користі від таких підприємств для бюджету області. Тим часом на Житомирщині діють ініціативні групи громадян, які протестують проти нарощування виробництва. За їхніми даними, геолого-розвідувальні роботи перед початком видобутку проводить НАК «Надра України». Влітку Житомирська облрада надала компанії дозволи на розробку Красноріченського, Паромівського, Лівобережного, Злобицького і Тростянецького родовищ ільменіту. Обробляти видобуту руду зможуть на Вільногірському або Іршанському комбінатах.
"В Україні відновлення земель не проводить ніхто" – еколог
Активісти кілька разів пікетували Житомирську обласну раду з вимогою не давати згоду на розробку нових родовищ. У криницях сіл неподалік через них може зникнути вода, стверджує активіст руху «Врятуємо Полісся!» Станіслав Гуменюк.
«Якщо будуть запущені всі ці проекти, через 10-15 років із унікальної території Полісся просто зроблять пустелю», – вважає він.
У облдержадміністрації, однак, заявляють, що жодних скарг на шкоду довкіллю до них не надходило.
За словами головного інженера Іршансього комбінату Миколи Васяновича, розробка покладів титанових руд ведеться на шести кар’єрах, потім сировина обробляється на двох збагачувальних фабриках. Після завершення видобутку підприємство проводить рекультивацію, тобто повертає ділянку до її попереднього стану. Тому, за його словами, інформація про небезпеку для людей і довкілля – брехня.
У відновлення пошкоджених промисловим видобутком територій не вірить голова Всеукраїнської екологічної ліги Тетяна Тимочко. За її словами, наслідком збільшення видобутку титанових руд, зокрема, ільменіту, стане погіршення якості питної води.
«З державного бюджету щороку виділяються кошти на проведення рекультивації, вивезення небезпечних відходів. За останні 20 років на жодному об’єкті не було проведено відновлення порушених територій», – зазначає Тимочко у коментарі Радіо Свобода.
Питання в екологів викликає не тільки ільменіт. На думку Тетяни Тимочко, видобування житомирського граніту, який відомий і за кордоном, також відбувається із великою шкодою для довкілля.
«Copyright © 2011 RFE /RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа /Радіо Свобода»
Джерело: radiosvoboda.org
«Copyright © 2011 RFE /RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа /Радіо Свобода»
Джерело: radiosvoboda.org
Через недофінансування екологія Азово-Чорноморського узбережжя погіршується
Колегія Рахункової палати розглянула звіт про ефективность використання коштів, виділених з держбюджету на реконструкцію очисних споруд Азово-Чорноморського узбережжя від забруднення. Про це повідомляє прес-служба Рахункової палати.
Як зазначається, встановлено, що використання коштів держбюджету на заходи з реконструкції очисних споруд, розташованих на території АР Крим та міста Севастополя, розпорядниками нижчого рівня у 2010-2012 роках здійснювалося без належного внутрішнього контролю за станом фінансової дисципліни, обліку та звітності. Як наслідок, у цей період ефективне управління бюджетними коштами забезпечено не було.
"Так, для виконання відповідних міжнародних зобов’язань, а також рішення Комітету з економічних реформ при президентові України щодо заходів з реконструкції очисних та інших споруд з метою захисту акваторії Азово-Чорноморського узбережжя від забруднення, розташованих на території АР Крим та міста Севастополя, у 2010-2012 роках з державного бюджету виділено майже 700 млн гривень",- йдеться у повідомленні.
Згідно із повідомленням, фактично на зазначені заходи у цей період використано менше 30% від затвердженого обсягу витрат, у результаті профінансовано реконструкцію лише 13 об’єктів із 22 запланованих.
"Неналежне виконання запланованих заходів на території Криму та Севастополя пов’язане насамперед з відсутністю системного підходу до планування, фінансування і контролю за використанням бюджетних коштів", повідомляє прес-служба.
Крім того, ефективному і результативному використанню коштів держбюджету, виділених на захист акваторії Азово-Чорноморського узбережжя від забруднення, завадила неузгодженість нормативно-правових актів з даного питання. У результаті обсяги скидання неочищених стічних вод зростають, стан акваторії Азово-Чорноморського узбережжя погіршується.
Джерело: epravda.com.ua
Американська сланцева революція: у пошуках "золотої середини"
Чи знаєте ви, що таке фрекінг? За результатами одного з опитувань, кожна четверта людина ніколи не чула цього слова. Ще 13% почули його зовсім недавно. Дещо обізнані з цим терміном близько третини респондентів, а добре собі уявляють, що він означає, лише 19%. Це дані дослідження служби ORC International, проведеного на початку року не в Україні, не в Європі, а у Сполучених Штатах, які за допомогою видобутку газу саме за технологією фрекінгу на початку цього століття зробили «сланцеву революцію».
Втім, ті американці, яким відомо про метод фрекінгу (або гідророзриву пласта), занепокоєні можливим негативним впливом цієї технології на довкілля. Так, близько половини громадян США дуже стурбовані тим, як такий спосіб видобутку нетрадиційного газу може впливати на якість води. А в ідеальному варіанті майже всі бажали б, аби основні джерела енергії були «чистими» - вітрові та сонячні, замість «брудних», до яких відносять також ядерну енергетику і вугілля.
Водночас американці підтримують політику зменшення енергозалежності, низькі ціни на енергоносії і вітають збільшення робочих місць у промисловості, в кількісних показниках якого зростання видобутку сланцевого газу відіграє чи не найважливішу роль.
В США, як і в інших країнах, відбувається зіткнення економічних та екологічних інтересів. Власне, опитування дає уявлення про те, чого саме прагне населення. 94% американців хочуть від політичного керівництва країни збалансованого підходу, який би включав як підвищення енерговиробництва, так і захист чистої води і повітря, а також збільшення енергоефективності та чистих джерел енергії.
Енергетика була і залишатиметься одним з пріоритетів нинішньої адміністрації. У посланні до Конгресу цього тижня глава Білого дому Барак Обама ще раз підтвердив, що й під час другого терміну президентства розвиватиме всі напрями - від спрощення отримання дозволів для нових родовищ нафти до нарощування обертів у відновлювальній енергетиці та суттєвого підвищення енергоефективності. Разом з тим він пообіцяв підтримувати нові дослідження та технології, спрямовані на збереження чистоти повітря та води.
Власне, він сказав те, що хотіли почути громадяни. Зокрема, у контексті застосування технології фрекінгу майже дев'ять з десяти американців підтримують додаткові дослідження її впливу на здоров'я та екологічних наслідків. Більше того, вони б хотіли знати про результати таких досліджень ще до того, як в їхній місцевості розпочнеться видобуток сланцевого газу. До важливої інформації, яку прагне отримувати громадськість, належить і розкриття складу хімічних речовин, що використовуватимуться при гідророзриві. У цьому контексті може бути цікавим один із результатів соціологічного дослідження, проведеного фахівцями Pew Center: серед тих, хто більше знає про метод фрекінгу, більшість виступає на його підтримку, а не проти.
Над порадами щодо реалізації урядової політики в галузі видобутку сланцевого газу нині працюють американські аналітичні центри. Цього тижня Центр стратегічних та міжнародних досліджень (Center for Strategic and International Studies - CSIS) оприлюднив власні рекомендації, вироблені разом із широким колом зацікавлених сторін - політиків, вчених, екологів, представників промисловості, фінансових груп, регуляторних органів та неурядових організацій. Експерти визнали, що реагування на занепокоєння громадськості з приводу належного управління розвитком виробництва нетрадиційного газу було і залишатиметься важливим чинником для успішності цієї справи.
«Видобуток нетрадиційного газу є предметом широкого громадського обговорення. У деяких місцях відмова адекватно реагувати на "суспільні занепокоєння" призвела до мораторію або значної затримки розвитку видобутку нетрадиційного газу», - йдеться у висновках Центру. Підкреслюється, що результатом комунікацій влади з місцевими громадами має бути те, що останні мають почуватися захищеними, а невід'ємною складовою довіри з боку суспільства має бути прозорість усього процесу видобутку.
Оптимальні механізми регулювання при видобутку сланцевого газу намагаються визначити і в Конгресі. На нещодавні слухання енергетичного комітету Сенату США запросили доповідачів, що є представниками промисловості, місцевої влади, наукових та екологічних організацій. Викладені позиції дещо різнилися. Проте, розуміння важливості питання змушує різні сторони шукати «золоту середину», враховуючи усі аспекти.
Для пошуку спільного знаменника в дискусіях спікери у США часто вдаються до цитат відомих діячів минулого. У цих традиціях губернатор Колорадо Джон Хіккенлупер у виступі під час слухань згадав слова Лінкольна: «Ми можемо досягти успіху тільки спільно. Справа не в тому, чи може хтось із нас вигадати щось краще, а в тому, чи можемо ми всі зробити краще. Оскільки наша справа нова, ми повинні думати по-новому і діяти по-новому».
До речі, Хіккенлупер зазначив, що в Колорадо комісія з раціонального використання нафти і газу кілька років тому розробила нові правила захисту навколишнього середовища, які були використані для регуляторних ініціатив в інших штатах, а також в інших державах, у тому числі в Україні. Чи стануть слова Лінкольна в нагоді для налагодження діалогу навколо нетрадиційного газу між енергетиками та суспільством в Україні, покаже вже найближчий час. Адже поки що прозорість очевидно не була головною рисою українського енергетичного сектору...
Наталія Костіна, Вашингтон. 15 лютого 2013 року.
Джерело: ukrinform.ua
Дослідники шукають шляхи захисту довкілля від видобутку нафти з пісків
Оптимізація та очищення процесу переробки нафтоносних пісків - завдання, над яким працює група науковців з Альбертського університету.
Нафтовий басейн у провінції Альберта на заході Канади, без сумніву, - одне з найбільш токсичних місць на планеті. Ці паруючі озера - це осадові відходи, побічний продукт видобутку нафти з нафтоносних пісків. Усі розуміють, що колись це токсичне вариво доведеться звідси забрати, але як це зробити - ніхто не скаже напевно.
Нафтовий басейн у провінції Альберта на заході Канади, без сумніву, - одне з найбільш токсичних місць на планеті. Ці паруючі озера - це осадові відходи, побічний продукт видобутку нафти з нафтоносних пісків. Усі розуміють, що колись це токсичне вариво доведеться звідси забрати, але як це зробити - ніхто не скаже напевно.
Джерело: 24tv.ua