У 1925 р. у статті, що була опублікована в Парижі, В.І.Вернадський писав: “У біосфері існує велика геологічна, можливо, космічна сила, планетарна дія якої зазвичай не приймається до уваги в уявленнях про космос… Ця сила є розум людини, цілеспрямована і організована воля її як істоти суспільної...“.
Слово “ноосфера” (від грецького noos – розум) вперше у 1927 р. запропонував французький філософ і математик Едуар Леруа, який разом зі своїм колегою – геологом, палеонтологом і теологом П‘єром Тейяром-де-Шарденом дуже схвально і гаряче сприйняли й підтримали ноосферні ідеї Вернадського, а саме:
- людство – це велика геологічна сила;
- ця сила є розум і воля людини як істоти соціально організованої;
- рівень антропогенних змін довкілля на планеті став настільки потужним, що почав впливати на біогеохімічний метаболізм;
- людство могутнішає і все більше відділяється від інших компонентів біосфери, намагаючись ними керувати.
В.І.Вернадський термін “ноосфера” сприйняв, підтримав і надалі широко використовував у своїх працях. В ідеях ноосфери переплелися і матеріалістичні, і релігійно-філософські, і ідеалістичні погляди на роль і значення людини, людського інтелекту, людської технологічної могутності в житті біосфери і планети в цілому.
Найбільш глибоке обгрунтування ідеї ноосфери Вернадський дав у своїй фундаментальній науковій праці “Научная мысль как планетное явление». У цій праці ноосфера визначається як “царство розуму” – не тільки наукова думка, але й …всі духовні прояви особистості людини, у тому числі – у релігійній, художній, філософській областях…, у музиці і архітектурі…”.
Далі пояснюється, що ноосфера складається не тільки з ідеальної, духовно-художньої, але й з матеріальної частини – перетвореної людиною біосфери, у якій під впливом культурної біогеохімічної діяльності глибоко трансформовані природні режими енерго- і масообміну.
Вернадський стверджував: “ Ноосфера есть новое геологическое явление на нашей планете. В ней впервые человек становится крупной геологической силой. Он может и должен перестраивать своим трудом и мыслью область своей жизни, перестраивать коренным образом по сравнению с тем, что было раньше”. Очевидно, малося на увазі – перебудовувати на краще.
Одночасно з В.І.Вернадським П.Тейяр-де-Шарден створив свою ноосферну концепцію, яка дещо відрізнялась і була більш ідеалістичною, культурологічною. У своїй науковій праці “Феномен человека” П. Тейяр-де-Шарден стверджував, що з появою людини почалася нова ера на Землі, яка почала “міняти шкіру”, ставати духовною, що з‘являється новий “мислячий пласт, колективний продукт мислення людства”. При цьому культура не протиставляється природі і “дух не суперечить матерії” – вони мисляться у єдності, як органічний і природний наслідок еволюції Всесвіту.
Він писав: “Вокруг искры первых рефлектирующих сознаний стал разгораться огонь … В конечном итоге пламя охватило всю планету. Только одно истолкование, только одно название в состоянии выразить этот великий феномен – ноосфера … Она действительно новый покров, «мыслящий пласт», который, зародившись в конце третичного периода, разворачивается с тех пор над миром растений и животных – вне биосферы и над ней».
Згідно тлумачень В.І.Вернадського, ноосфера є вищим етапом розвитку земної природи, результатом спільної, скерованої людиною еволюції природи і суспільства. Біосфера, завдяки розумній діяльності і технічній могутності людини повинна придбати нову функцію – функцію гармонійної стабілізації умов життя на планеті.
В.І.Вернадський припускав, що у майбутньому людство стане автотрофним, тобто незалежним від органічних ресурсів, які зможе штучно продукувати у потрібних кількостях. Але періоду панування на планеті ноосфери має передувати глибока соціально-економічна реорганізація суспільства, конверсія його свідомості, ціннісної орієнтації.
Звичайно ж, він не міг навіть припустити, що людство у таких обсягах знищуватиме природні ресурси та екосистеми – нині знищено або докорінно змінено 70 відсотків екосистем на планеті Земля.
В основі ідеї ноосфери В.І.Вернадського лежить його соціальний оптимізм і впевненість у величезній силі науки, якій, як він вважав, вдасться невдовзі зробити те, що не вдалося філософії, релігії, політиці, а саме – об‘єднати людство. Однак практика ж державотворення показує, що не дуже то й спирається влада на науку, не надає їй необхідної державної підтримки.
Людство продовжує діяти в рамках старої парадигми економічного зростання і у найближчий час не в змозі відмовитися від нарощування матеріальних благ, що виводить глобальну цивілізацію за межі екологічної рівноваги, викликає у біосфері процеси руйнування, деградації і виникнення непридатних для життя людини умов.
Напрями вирішення складних проблем, що виникають в процесі еволюції біосфери, В.І.Вернадський вбачав у подальшому розвитку цивілізації. Він зазначав, що ми переживаємо не кризу, яка непокоїть слабкі душі, а визначний перелом наукової думки людства, який відбувається один раз на тисячоліття, переживаємо нові досягнення, яких не бачили покоління наших пращурів. Тримаючись на цьому переламі, охоплюючи поглядом майбутнє, ми повинні пишатись тим, що маємо змогу це пережити, брати участь у побудові такого майбутнього і усвідомити свою відповідальність за майбутнє.
Ідеологія нової, ноосферної політики розвитку ґрунтується на трьох нероздільних складових: раціональному використанні ресурсів та умов екосистем, що передбачає їх охорону й відтворення; зеленій економіці (зростання не за рахунок збільшення обсягів використання природних ресурсів, а за рахунок інновацій, нових технологій, енергозбереження); справедливому суспільстві (з пануванням демократичних законів, повагою і захистом основних прав і свобод людини та інших живих істот, без бідності, насилля і воєн).
Ноосферна політика розвитку набуватиме усе більшого значення. Вона орієнтує світову спільноту і окремі країни на врахування законів Всесвіту, на перехід від матеріальних інтересів до культурних, духовних цінностей.
Академія ноосфери, м. Київ;
Українське товариство охорони природи
12 березня 2012 року
.jpg)
.jpg)
