#ukrpryroda

Привітання з днем геолога

Шановні колеги! 

Президія Всеукраїнської ради Українського товариства охорони природи – наймасовішої громадської організації із понад 100-річною історією, що об’єднує понад 2 мільйони чоловік, щиро вітає Вас з професійним святом розвідників надр України – Днем геолога. 
Геологорозвідники України за роки свого існування відкрили сотні родовищ корисних копалин, створили багато карт, на базі яких було побудовано багато гірничих підприємств, виросли нові міста та селища в Україні. Адміністрація, профспілкові організації підприємств багато уваги приділяють вирішенню соціальних проблем згідно колективних договорів, покращенню житлово-побутових умов, оздоровленню розвідників надр та підростаючого покоління. Ряд підприємств геології, геодезії та картографії активно займаються екологічними проблемами, стали колективними членами Українського товариства охорони природи. Зичимо Вам, шановні колеги, міцного здоров’я, творчого натхнення, нових геологічних відкриттів, цікавих карт, покращення добробуту та тісної співпраці з Українським товариством охорони природи.

З повагою 
Голова Українсього товариства охорони природи, 
доктор економічних  наук, професор Шевчук В.Я. 

Секретар Президії ВР УкрТОП, почесний голова 
Всеукраїнської галузевої профспілки Кравчук М.О. 

Україна використовує 2 млрд грн по Кіотському протоколу

В Україні діє шість великих проектів Кіотського протоколу на 2 млрд грн. Про це під час прес-конференції повідомив міністр екології та природних ресурсів України Олег Проскуряков, передає кореспондент УНН.
У рамках проектів Кіотського протоколу ведеться співпраця з київським метрополітеном та міжнародним дитячим центром “Артек”.
Також вкладаються кошти у теплотраси Горлівки, очистку шахтних вод в Луганській області та оновлення та будівництво котельні в Дніпродзержинську.

“2 млрд – це 544 національних об’єкти – це школи, дитячі садочки та лікарні. Там відбувається теплосонація приміщень – вікна, фасади, дахи”, - зазначив О.Проскуряков.

Довідка УНН: 16 лютого 2005 року офіційно набув чинності Кіотський протокол — міжнародний документ, який підписали в японському місті Кіото в грудні 1997 року, повідомляє УНН.Цей документ став доповненням до Рамкової конвенції ООН, яка регламентує дії розвинених країн, спрямовані на нормалізацію клімату. Згідно з умовами конвенції, країни з перехідною та розвинутою економікою повинні контролювати викиди в атмосферу так званих парникових газів. Зокрема, зменшення обсягів викидів було намічено на 2008-2012 роки. Кіотський протокол набув чинності на території 159 держав.

Розробка плану заходів щодо скорочення викидів вуглецю і промислових газів в атмосферу почалася в зв'язку з тим, що вчені все частіше почали заявляти про глобальне потепління. За офіційними даними, з 1990 року по 2012 рік середня температура на землі збільшилася на 5,2%.

Коли вступив в силу Кіотський протокол, Індія, Китай, США і Австралія відмовилися ратифікувати його. У 2013 році дія договору завершується, тому міжнародне співтовариство готує новий нормативний документ для регулювання обсягів промислових викидів в атмосферу планети.

В Україні впровадження механізмів Кіотського протоколу, у тому числі в частині реалізації проектів, спрямованих на охорону навколишнього природного середовища є метою Національного агентства екологічних інвестицій України. Проте діяльність уряду, за оцінкою громадських експертів, є однобічною, оскільки сконцентрована навколо двох пріоритетів: проекти спільного впровадження (спостерігається скоріше перешкоджання імплементації механізму за рахунок постійної зміни умов, правил і процедур розробки, підтримки і затвердження проектів спільного впровадження) та торгівля квотами (активне сприяння імплементації, проте без прозорості в питаннях, що стосуються використання на практиці коштів, які може забезпечити даний механізм).

Джерело: unn.com.ua

Василь Шевчук: “екологічна політика – у краплині води!”

Сьогодні – Міжнародний день води. Учора були Всесвітній день землі і День лісів. Начебто, людство й шанує Природу, але тільки по окремих днях, не щоденно, не цілий рік. Можливо, до свідомості людей краще б доходили екологічні проблеми їхнього ж життя, якби проводити день без води, день без землі, день без лісу? 
Справді, не можна навіть уявити собі життя без води, чи не так? Зранку прокидаємось – води нема, снідати, пити чай чи каву – води нема, на роботу – води нема, після роботи – води нема. І так прожити хоч би до наступного ранку, а там знову – умивайся, пий чай, готуй кашу, борщ, купайся… Думаю, ставлення до Води, як до безцінного дару Природи, докорінно змінилося б. 

Це – не гіпербола, не абстрактна ситуація, це – реальність, яка настає кожного ранку для багатьох людей. І перспектива, якщо не одуматись, для ще більшої кількості людей. Уже сьогодні на Планеті доступу до чистої води не мають 30 відсотків населення. В Україні кожен день без води настає для жителів 1228 населених пунктів, де користуються лише привізною водою. 

Екологічна політика відбивається у краплині води! І якщо візьмемо цю краплину з водопровідного крану, з річки, озера, моря та оцінимо її якість, що побачимо? На жаль, не тільки Н2О, а ще й значну частину хімічної таблиці Менделєєва, пестициди, біогенні та інші речовини, які зовсім не потрібні в людському організмі. 

Але ж вода – це саме життя, на 25-30 відсотків від якості води залежить здоров’я і довголіття. Кожен хоче добавити собі ці відсотки, ніхто інший за нас цього не зробить. 

Потрібна ефективна екологічна політика європейського рівня, у тому числі водна політика відповідно до Рамкової Водної Директиви ЄС, яка поширюється на країни Євросоюзу та країни – кандидати на вступ до ЄС. Саме до цих країн, згідно з чинним законодавством і прагненнями наших громадян, належить Україна. 

Так повелося, що в практиці національного державотворення відсутня інституційна пам’ять, ба більше – попередників ще й зазвичай звинувачують. І все починається спочатку, ніби з чистого аркуша. От і сьогодні знову йдеться про необхідність запровадження басейнового принципу управління водними ресурсами, розробку і прийняття змін до Водного кодексу України. 

Але ж уже більше як 20 років наші урядовці їздять і вивчають досвід басейнового управління у Франції, Нідерландах, Німеччині та інших країнах Європейського Союзу. Проте як тільки одні навчилися, їх звільняють, інші навчилися – цих звільняють наступники і так знову й знову. Відбуваються перманентні реорганізації і скорочення, які проводяться не фахівцями, а новими призначенцями, часто недосвідченими людьми у цій справі. 

За таких умов берегти й передавати інституційну пам'ять – просто необхідно, дбаючи про краще майбутнє і наближаючи його настання. 

Майбутнє будується не на порожньому місці. Близько 15 років тому в Україні були ухвалені Національна програма екологічного оздоровлення басейну р. Дніпро та поліпшення якості питної води, Державна програма охорони Чорного й Азовського морів, розроблені проекти програм для басейнів Дністра і Сіверського Дінця. 

Також були запроваджені платежі за спеціальне використання водних ресурсів і збори за забруднення водних об’єктів. За рахунок цих коштів здійснювалося фінансування природоохоронних заходів в рамках затверджених програм. Так вдалося поступово переломити успадковану тенденцію погіршення стану водних басейнів і ресурсів, покращити їх якість. 

Однак зараз названі вище програми практично не виконуються, а Національна програма екологічного відродження Дніпра включена до складу Загальнодержавної програми розвитку водного господарства України. 

З цим не можна погодитись, бо Дніпро – це не тільки вода для промисловості, житлово-комунального і сільського господарства, це – наша національна святиня, сховище життєвих сил Українського народу, його генетичного коду. 

Треба відновити Національну програму екологічного оздоровлення басейну ріки Дніпро та поліпшення якості питної води. В рамках програми слід також вирішувати проблеми каскаду Дніпровських водосховищ, поступового повернення Дніпра до природного стану. Про це, до речі, йшлося вчора на засіданні Наукової ради з навколишнього середовища і сталого розвитку Національної академії наук України. 

Проте рекомендації вчених і громадськості практично не беруться до уваги. Тому сьогодні потрібна нова якість в самоорганізації громадянського еко-суспільства – треба відвикати від так званого патерналізму держави, що було характерним для минулої суспільно-політичної системи. 

У демократичній системі, яка утверджувалася в Україні упродовж років державної незалежності і буде розвиватися в процесі європейської інтеграції, громадянське еко-суспільство може й повинно брати на себе вирішення складних проблем екологічної безпеки життя. 

Так, діяльність Національної екологічної ради України спрямована на формування сучасної екологічної політики. От і сьогодні йдеться про нову водну політику. Це – спроба передати інституційну пам’ять, яку зберігають громадські організації, державним установам. 

Українське товариство охорони природи, яке діє у всіх регіонах і краях упродовж 67 років, фактично є громадським міністерством охорони довкілля. Нам потрібна лише підтримка власної держави, з одного боку, і фінансова стійкість, з іншого. 

В Європі, наприклад, такі системні екологічні організації мають статус суспільно корисних організацій, їх звільняють від оподаткування, надають фінансову, моральну та іншу підтримку держави. 

От і нас можна було б прирівняти до бюджетних організацій за рівнем оплати електроенергії, тепла, земельного податку, а не до підприємницьких структур. Крім екологічно корисної діяльності ми створюємо робочі місця, працюємо з молоддю і пенсіонерами, ведемо просвітницьку і виховну роботу, сприяючи досягненню кращого суспільного клімату. 

Для зміцнення фінансової стійкості природоохоронної діяльності громадських організацій варто було б вирішити питання щодо створення Національного (недержавного) екологічного фонду, який би підтримувався зеленим бізнесом, громадами і місцевим населенням. Такий фонд міг би фінансувати не капіталомісткі заходи з екологічного оздоровлення міст і сіл, проведення акцій відповідно до Екологічного календаря України. 

І ще про один дуже важливий аспект. У ці дні ми відзначаємо 150-річчя від дня народження нашого великого співвітчизника, творця ноосферної ідеї Володимира Івановича Вернадського. 

Ще 90 років тому він попереджав про небезпеки і наслідки техногенного тиску людства на біосферу. Однак тоді навіть уявити не можна було, яких розмірів це набуде згодом. В результаті нині знищено, або ж докорінно змінено 70 відсотків екосистем планети Земля. 

До чого це може призвести у майбутньому, чи буде воно взагалі у нинішньої цивілізації? В одному з тібетських трактатів я колись прочитав, що коли люди заповнять відходами землю, вони візьмуться за повітря і воду! А я подумав – візьмуться за голову… 

Саме розум, свідомість і воля, як зазначав В.І.Вернадський, мають бути «сталкерами», провідниками людства у майбутнє. Щоб вижити, світ має позеленіти, стати гуманнішим, добрішим. Грубі матеріальні інтереси повинні поступитися пріоритетом загальнолюдським цінностям, тендітним паросткам ноосферогенезу і відповідальності за майбутнє.

Шевчук В.Я., доктор економічних наук, професор

 Із виступу на засіданні 
Національної екологічної ради 
22 березня 2013 року

Сніг як бомба сповільненої дії

Схоже, цьогорічна зима не відступить ніколи. Ось і нині на зміну незначному потеплінню мало не на всі регіони обрушився неймовірний снігопад. І хоч як дивно, але й цього разу основною зброєю, за словами самих чиновників, стали не техніка, а прості двірники з лопатами та вже всім відома сіль. Влада так і рапортує, що за добу в Києві комунальники використали понад 600 тонн солі для боротьби з наслідками снігопаду. «Була дуже важка зима, велику кількість солі було висипано. У нас залишилося лише 3 тисячі 600 тонн солі для міста. За одну ніч понад 600 тонн висипано», — повідомив днями на брифінгу перший заступник голови Київської міської державної адміністрації Олександр Мазурчак.

Тим часом екологи вже давно б’ють на сполох: піщано-соляні суміші, якщо їх використовувати без будь-якого контролю, можуть зіграти і з природою, і з людиною дуже злий жарт. А взагалі сніг у великому місті, котрий злежався і пере-

творився на кригу, — це концентрація багатьох шкідливих хімічних компонентів, які частково випаровуються в повітря, частково осідають у ґрунті й просочуються у води. Недаремно з настанням перших весняних місяців фахівці Центральної геофізичної обсерваторії фіксують надвисоку концентрацію шкідливих домішок у повітрі й на поверхні. Проте чиновники, здається, і не збираються щось міняти в технології боротьби зі сніговим покривом, щоб остаточно не загубити довкілля.

Зимове взуття, яке я зазвичай ношу кілька сезонів, цієї зими не змогло дотягнути навіть до кінця сезону. І це за того, що чоботи двічі довелося нести до чоботаря. Як він пояснив, проблема в тому, що піщано-соляні суміші, якими щедро здобрюють наші дороги і тротуари, згубно діють на шкіру. Проте це лише маленька проблема. Як зазначають в Укрметстандарті, сіль плюс пісок, плюс вихлопні гази автомобілів інтоксикують сніг. І цієї зими вміст таких шкідливих речовин на вулицях столиці та, мабуть, і бага-тьох українських міст, інколи перевищував допустимі норми у 800 разів!

Оскільки в деяких містах старий сніг ще лежить і досі, у ньому накопичилося дуже багато канцерогенів. Приміром, бензопірену. Як пише Вікіпедія, це дуже сильний мутаген і канцероген. Він є одним із найнебезпечніших вуглеводнів. Бензопірен — загроза для здоров’я в будь-якій кількості. Він має сильно виражені ароматичні властивості, легко вступає в реакції електрофільного заміщення, навіть в азо-сполучення. Спроби організму знешкодити бензопірен призводять до утворення іншої, ще токсичнішої речовини, спроможної безпосередньо ушкоджувати ДНК. Ще один небезпечний компонент брудного снігу — марганець, не кажучи вже про сіль та інші хімічні сполуки.

До того ж ми ще не зачепили проблему, коли сніг просто стає бомбою сповільненої дії. Зокрема, під час танення він потрапляє в наші водойми, і вся ця таблиця Менделєєва повертається до нас із водою з-під крана. Озеленювачі також неабияк стривожені. Вони помітили, що після кожної сніжної зими різко починають гинути дерева. А все тому, що ґрунт навколо них просто просяк NaCІ.

До речі, в багатьох розвинених країнах поруч з екологічно безпечними компонентами використовують також і сольові суміші, проте розсипають їх не просто так, а чітко регламентовано. Стежить за всім цим спеціальна комп’ютерна програма. А в нас двірник розкидає все на свій розсуд і де заманеться. Жодних розрахунків не ведеться. А ще європейці у водойми, на поля скидають лише попередньо очищений і перероблений на воду сніг. На жаль, це не про нас. Нам би хоч трохи розчистити вулиці. А вже з допомогою чого, ніхто не замислюється.

ФАКТ 

У Києві цієї зими, за даними комунальних служб, було використано понад 38 тонн солі.

Автор: Марина Кривда.
Джерело: golos.com.ua


Моніторинг довкілля – засіб від екологічної сліпоти

На черговому засіданні президії Українського товариства охорони природи та Академії ноосфери (м. Київ) розглянуто комплекс питань щодо стану і шляхів модернізації та розвитку національної системи моніторингу довкілля. У своїй доповіді голова президії, доктор економічних наук, професор В.Я.Шевчук проаналізував, як створювалась система моніторингу довкілля в Україні, якими є види державного моніторингу довкілля та їх проблеми, для чого потрібен громадський моніторинг довкілля, якими є міжнародні та внутрішні передумови модернізації, чому знижується ефективність системи моніторингу довкілля, а також запропонував стратегічні рекомендації для Уряду України. 

Нижче наводимо текст доповіді В.Я.Шевчука „Моніторинг довкілля – засіб від екологічної сліпоти”. 

Якою є ціна забруднення довкілля 

За соціальними, економічними, політичними та іншими проблемами України якось непомітно на задній план відійшли проблеми екологічні – стан довкілля, рівень його забруднення в містах і селах та вплив забруднюючих речовин на здоров’я і якість життя людей; яким є стан природних ресурсів – землі, води, надр та інших, що згідно з Конституцією України є власністю Українського народу; чим ми дихаємо, живимося, яку воду п’ємо, як це впливає на долю майбутніх поколінь, які умови життєдіяльності вони отримають у спадок від нас та багато інших питань, відповіді на які повинна давати державна система екологічного моніторингу довкілля. 

У той же час викликає серйозне занепокоєння той факт, що погіршення стану навколишнього природного середовища, хижацька експлуатація одних і втрата інших видів природних ресурсів можуть мати суттєві економічні та соціальні наслідки, такі, як зростання бідності, породжувати ризики, пов’язані із здоров’ям, збільшувати незахищеність і соціальну напругу, які ведуть, ймовірно, до політичної нестабільності. 

За два десятиліття Україна втратила більше ніж 5 мільйонів своїх громадян. Науковці вважають, що забруднення довкілля на 25-30 відсотків визначає стан здоров’я і тривалість життя людей [2, 16-29]. Крім того, національне господарство зазнає значних економічних втрат внаслідок забруднення довкілля, нераціонального використання природно-ресурсного потенціалу країни. 

Як створювалась система моніторингу довкілля в Україні 

На початку державної незалежності, коли Україна приступила до формування національної екологічної політики, фахівцями Міністерства охорони навколишнього природного середовища було підраховано, що успадкований нашою країною стан навколишнього природного середовища призводить до втрати 15 відсотків ВВП у вигляді зменшення продуктивності основних фондів, збільшення захворюваності населення, вимушеного зростання витрат на охорону, відтворення та підтримання у сприятливому стані природних ресурсів і навколишнього природного середовища. 

Тоді почалось створення державної системи охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки, однією із базових складових якої стала система моніторингу довкілля. 

«Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки», розроблені Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України за участю фахівців Національної академії наук України і затверджені Постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 року № 188/98-ВР, містять спеціальний розділ 24 «Державна система екологічного моніторингу» [2, 55-59]. 

Основні напрями відіграли ключову роль у формуванні та реалізації національної екологічної політики, зокрема, у створенні державної системи екологічного моніторингу. Тому зараз, коли знову необхідно відроджувати й розбудовувати дану систему, слід спиратися на чинні й актуальні донині положення вищезазначеного законодавчого акту. 

Відповідно до нього, Державна система екологічного моніторингу довкілля – це інтегрована інформаційна система, що має здійснювати збирання, оброблення, збереження та аналіз інформації про стан навколишнього природного середовища та умови життєдіяльності, прогнозування їх змін і вироблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних соціальних, економічних та екологічних рішень на всіх рівнях державної виконавчої влади, удосконалення відповідних законодавчих актів, а також виконання міжнародних зобов’язань України. 

Моніторинг довкілля є сучасною формою підтримки та управлінського супроводу еколого-економічної діяльності суспільства із застосуванням засобів інформатизації та спеціально організованого збору даних про кількісні та якісні параметри довкілля. Така інформація має стати основою для регулярної оцінки і прогнозування стану середовища життєдіяльності суспільства та умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодо забезпечення екологічної безпеки, збереження навколишнього природного середовища та раціонального природокористування. 

Створення, починаючи з 1991 року, і дальше функціонування системи екологічного моніторингу довкілля сприяло здійсненню державної екологічної політики європейського рівня, яка передбачала: 

  • екологічно раціональне використання природного та соціально-економічного потенціалу країни, збереження сприятливого середовища життєдіяльності суспільства; 
  • соціально-екологічне та економічно раціональне вирішення проблем, які виникають в результаті забруднення довкілля, небезпечних природних явищ, техногенних аварій та катастроф; 
  • розвиток міжнародного співробітництва щодо збереження біологічного різноманіття, захисту озонового шару, запобігання антропогенним впливам на зміну клімату, транскордонного забруднення довкілля, захисту водних, земельних, лісових та інших природних ресурсів, геологічного середовища, відродження екосистем Дніпра, Карпат, Чорного і Азовського морів та ін. 

Якими є види державного моніторингу довкілля та їх проблеми 

Залежно від призначення на території країни мають здійснюватися загальний, кризовий та фоновий екологічний моніторинг довкілля. 

Загальний екомоніторинг довкілля – це оптимальні за кількістю та розміщенням місця, параметри і періодичність спостережень за довкіллям, які дають змогу на основні оцінки і прогнозування стану довкілля підтримувати прийняття відповідних рішень на всіх рівнях відомчої і загальнодержавної екологічної діяльності. 

Кризовий екомоніторинг довкілля – це інтенсивні спостереження за природними об’єктами, джерелами техногенного впливу, розташованими в районах екологічної напруженості, у зонах аварій та небезпечних природних явищ із шкідливими екологічними наслідками, з метою забезпечення своєчасного реагування на кризові та надзвичайні екологічні ситуації і прийняття рішень щодо їх ліквідації, створення нормальних умов для життєдіяльності населення і господарювання. 

Фоновий екомоніторинг довкілля – це багаторічні комплексні дослідження спеціально визначених об’єктів природоохоронних зон з метою оцінки і прогнозування зміни стану екосистем, віддалених від об’єктів промислової і господарської діяльності, або одержання інформації для визначення середньостатистичного (фонового) рівня забруднення довкілля в антропогенних умовах. 

Спільною проблемою для різних видів моніторингу в країні є відсутність ефективного управління, організації, координації і проведення моніторингових робіт на державному рівні, яке має забезпечувати спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері раціонального використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки. 

До того ж внаслідок адміністративної реформи у 2012-2013 роках Міністерство екології та природних ресурсів України – спеціально уповноважений орган у цій сфері, втратило свої територіальні підрозділи, які передані до складу місцевих органів виконавчої влади, де вони будуть скорочені і переведені на фінансування з місцевих бюджетів із зовсім іншими функціями. Порушилась інституційна цілісність державної екологічної політики в цілому і системи загального моніторингу довкілля, зокрема. 

Понизився також статус спеціально уповноваженого органу у сфері запобігання і реагування на надзвичайні ситуації природного і техногенного характеру, який із Міністерства надзвичайних ситуацій України реформовано в Державну службу з питань надзвичайних ситуацій, підпорядковану Міністерству оборони України. Це не може не позначитись на кризовому моніторингу довкілля, а також єдиній системі запобігання аваріям, катастрофам та надзвичайним ситуаціям і реагування на них. 

Що стосується фонового моніторингу довкілля, то й тут, очевидно, треба докласти зусиль, якщо це можливо, щоб уникнути ускладнень із-за послідовного зниження статусу державної гідрометеорологічної служби, яка за десять років із урядового органу державного управління в системі Міністерства екології та природних ресурсів перетворилася спочатку в департамент Міністерства надзвичайних ситуацій, а тепер – в управління у складі Державної служби з питань надзвичайних ситуацій, яка у свою чергу підпорядкована іншому міністерству. 

Для чого потрібен громадський моніторинг довкілля 

Отже, система Державного екологічного моніторингу довкілля в теперішній час має значні труднощі з виконанням своїх завдань. В цих умовах з метою сприяння державним органам влади у забезпеченні конституційно-правових гарантій екологічних прав громадян, до яких, зокрема, відноситься вільний доступ до інформації про стан навколишнього середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення й зберігання такої інформації, безпечне для життя та здоров’я навколишнє природне середовище та ін. [2, 42-46] доцільно запровадити громадський екологічний моніторинг довкілля. 

Громадський екомоніторинг довкілля – це постійні спостереження за довкіллям, а також за екологічною діяльністю підприємств, організацій та установ промисловості, енергетики, транспорту, житлово-комунального господарства, аграрно-промислового виробництва та інших галузей національного господарства, що використовують природні ресурси і/або забруднюють навколишнє середовище, об’єктами природно-заповідного фонду та іншими соціо-природними системами, які проводяться громадськими організаціями і населенням з метою забезпечення екологічних прав людини і громадянина. 

Враховуючи, що забезпечення конституційно-правових гарантій екологічних прав громадян, які відносяться до загальнолюдських, природних (невід’ємних) прав людини, є обов’язком держави [2, 45], результати громадського екомоніторингу довкілля є обов’язковими для врахування центральними і місцевими органами влади, суб’єктами загального і кризового екомоніторингу довкілля та повинні використовуватись при підготовці відповідних рішень на всіх рівнях відомчої і загальнодержавної екологічної діяльності, створенні належних умов для життєдіяльності населення і господарювання. 

Якими є міжнародні та внутрішні передумови модернізації 

Необхідність сучасної модернізації та розвитку системи моніторингу довкілля пов’язані також із зовнішньополітичним курсом України, який об’єктивно спрямований на Європейську інтеграцію. 

Під час 5-ї Пан-Європейської конференції міністрів “Довкілля для Європи” у травні 2003 року в м. Києві були підписані Конвенція про охорону і сталий розвиток Карпат, 3 важливих протоколи до міжнародних конвенцій, зокрема щодо стратегічної екологічної оцінки у транскордонному аспекті, які актуалізують необхідність проведення моніторингу навколишнього природного середовища, гармонізованого з відповідними європейськими системами, процедурами і базами даних. 

Це зумовлено також необхідністю проведення більш активної і сучасної екологічної політики, спрямованої на підвищення рівня екологічної безпеки як в Україні, так і в Європейському регіоні в цілому, мінімізацією наслідків кризових ситуацій та створенням сприятливих умов для сталого розвитку. 

Моніторинг навколишнього природного середовища має організовуватись і здійснюватись за довгостроковою Державною програмою, яка б визначала спільні, узгоджені за цілями, завданнями, територіями та об'єктами, часом (періодичністю) і засобами виконання дій центральних органів виконавчої влади, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності. 

Головною метою такої програми в сучасних умовах має стати розвиток національної системи моніторингу довкілля та досягнення належного рівня виконання її функцій. Статус національної означає доповнення її складових громадським екомоніторингом довкілля, залученням до його здійснення всеукраїнських громадських організацій, таких як Українське товариство охорони природи, які мають необхідні для цього кваліфіковані кадри та інфраструктуру, а також населення країни – найбільш зацікавленого споживача об’єктивної екологічної інформації. 

Враховуючи зростаючий попит населення на достовірну екологічну інформацію, чому, безумовно, сприятиме участь у спостереженнях громадських організацій, загальний екомоніторинг довкілля має також включати соціо-екологічні та еколого-економічні індикатори з урахуванням вимог Комітету з екологічної політики Європейської економічної комісії ООН [3, 42-46]. 

Чому знижується ефективність системи моніторингу довкілля 

Ефективність системи моніторингу довкілля визначається своєчасністю й обґрунтованістю прийняття рішень у сфері охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів і, як наслідок, зменшенням збитків та витрат на розв'язання проблем забезпечення екологічної безпеки. 

Оцінюючи нинішній рівень загальної системи екомоніторингу довкілля слід відзначити, що найбільш слабкою її ланкою є організація та здійснення моніторингу забруднення навколишнього середовища на підприємствах енергетики, промисловості та інших галузей національного господарства. 

Постійний моніторинг довкілля на підприємствах, що становлять підвищену екологічну небезпеку, в останні десять років поступово згортався і нині не є поширеним, тоді як в Європейському Союзі він є обов’язковим. Однак міністерства й відомства України не приділяють належної уваги організації моніторингу забруднення навколишнього середовища на своїх підприємствах. Самі ж підприємства, які перейшли у приватну власність, а точніше – їх власники не зацікавлені у проведенні екологічного моніторингу і відшкодуванні збитків за забруднення довкілля. 

Така ситуація склалася внаслідок того, що приватизація і подальша зміна власників промислових та інших підприємств, що споживають природні ресурси і забруднюють навколишнє середовище, здійснюються без обов’язкового проведення екологічного аудиту, який би дав можливість відділити попередні збитки, завдані довкіллю, від наступних, за які мають нести відповідальність нові власники підприємств. В наших же реаліях відповідальності ніхто не несе, а страждає здоров’я і якість життя населення. 

Стан моніторингу забруднення довкілля підприємствами знаходиться на низькому рівні і потребує вдосконалення як у напрямку його розширення, так і в напрямку оперативного надання найбільш повної та достовірної інформації, на основі якої мають прийматися управлінські рішення на різних рівнях влади, а також здійснюватися своєчасне інформування населення. 

Висновки та рекомендації

1. Моніторинг довкілля та об’єктивна інформація про стан навколишнього природного середовища відіграють важливу роль не тільки у природоохоронній політиці, але й у політиці розвитку національної економіки, охороні здоров’я, системі забезпечення життєдіяльності населення. Проте упродовж останніх десяти років не докладалось належних зусиль, щоб зберегти й удосконалити існуючу державну систему моніторингу довкілля, пояснюючи це економічними труднощами і бюджетними обмеженнями. У цей період слабшала координація між відповідними міністерствами й установами, що займаються моніторингом довкілля. Часті зміни та реорганізації в міністерствах і відомствах не дозволяли поліпшувати інформацію і звітність, необхідні для цілей політики та потреб населення. 

2. У даний час не проводиться належний моніторинг впливу на навколишнє середовище приватизованих підприємств основних секторів економіки, таких як промисловість, транспорт, енергетика і сільське господарство. Відсутні дані про викиди по підприємствах-забруднювачах, а також практика надання підприємствами і компаніями доповідей про діяльність по охороні навколишнього середовища, включаючи інформацію про витрати на забезпечення екологічної безпеки. Дані про викиди дають лише часткове уявлення про роль транспорту в забрудненні повітря (практично не оцінюється частина забруднюючих речовин, зокрема, викиди окислу вуглецю і свинцю). 

3. Серйозною завадою на шляху розвитку й удосконалення системи моніторингу є недостатність цільових фінансових ресурсів. Внаслідок цього на даний час апаратурне забезпечення застаріло і потребує заміни. Для збору, аналізу та обміну даними необхідні сучасні комп'ютеризовані системи. 

Ця проблема може бути вирішена за рахунок збільшення надходжень від екологічного податку та відшкодування підприємствами завданих збитків і спрямування їх на розвиток системи моніторингу довкілля за спеціальною бюджетною програмою. У свою чергу це стимулюватиме підприємства-забруднювачі до зменшення шкідливих викидів і скидів, зменшення утворення відходів, більш раціонального використання природних ресурсів. 

4. Слід посилити моніторинг по окремих видах природних ресурсів. До них відносяться якість повітря, забруднення води, надра, особливо в місцях, де планується проводити роботи з геологічної розвідки та видобутку сланцевого газу, а також на континентальному шельфі, де здійснюються роботи з видобутку вуглеводневої сировини. Потрібен ефективніший моніторинг як використання ресурсів, так і викидів забруднюючих речовин підприємствами – це підвищить дієвість застосування таких важливих інструментів еколого-економічної політики, як платежі за спеціальне використання природних ресурсів і забруднення навколишнього середовища. 

5. Слід законодавчо установити, що підприємства, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього середовища, повинні проводити постійний моніторинг впливу на довкілля і в автоматичному режимі передавати безкоштовну інформацію до суб’єктів національної системи моніторингу. 

6. Одним з ключових завдань є організація автоматизованого моніторингу навколишнього середовища, яка ґрунтується на побудові комп’ютерних мереж оперативного збирання, оброблення та передавання даних від великої кількості віддалених та розподілених на значній території об’єктів; розробка та використання необхідних датчиків та сенсорів для отримання характеристик стану об’єктів моніторингу і експрес-аналізаторів рівня забруднення атмосферного повітря, води, ґрунту, надр. 

7. Україна є стороною більше 50 міжнародних конвенцій та угод, виконання яких потребує використання достовірної інформації щодо стану навколишнього середовища та прогнозування його змін. Саме тому сучасний розвиток системи моніторингу, у тому числі транскордонного забруднення, повинен здійснюватися з урахуванням європейських вимог. 

З урахуванням усього вищезазначеного можна зробити загальний стратегічний висновок – Уряду України необхідно створити та забезпечити функціонування нової сучасної інфраструктури Національної системи екологічного моніторингу довкілля на засадах інтеграції об’єктових, відомчих і регіональних систем у єдину систему, удосконалити усі складові елементи діючої системи (загальний, кризовий та фоновий моніторинги) і доповнити її підсистемою громадського моніторингу довкілля, поліпшити якість діяльності системи на основі сучасних інформаційно-комунікаційних технологій. 

Це буде сприяти підвищенню рівня обґрунтованості управлінських рішень органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, раціональному використанню природно-ресурсного потенціалу країни, забезпеченню потреб наукових установ, громадських організацій та населення в об'єктивній і достовірній інформації про стан навколишнього природного середовища. 

Чітке функціонування Національної системи моніторингу довкілля має убезпечувати країну від погіршення її екологічного стану і пов’язаних з цим втрат валового внутрішнього продукту, слугувати об’єктивним підґрунтям для програм оздоровлення населення і підвищення якості життя людей, проведення екологічної політики розвитку європейського рівня. 

Література

1. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки / Затверджено Постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 року № 188/98-ВР. – К., 1999. – 92 с. 

2. Національна екологічна політика України: оцінка і стратегія розвитку. – К.: ПРООН, 2008. – 184 с. 

3. Шевчук Ю.В. Політика розвитку соціо-природних систем. – К.: Геопринт, 2011. – 112 с. 

Українське товариство охорони природи; 
Академія ноосфери, 

28 лютого 2013 р., м. Київ 

Зірки виступили проти фрекінгу

У Нью-Йорку Пол Маккартні та Йоко Оно просять зупинити видобуток сланцевого газу. Вдова Джона Леннона Йоко Оно, Шон Леннон та Пол Маккартні започаткували рух «Митці проти фрекінгу» (технологія видобутку сланцевого газу, під час якої використовують гідророзрив підземних пластів). На думку експертів, така технологія є згубною для природи, повідомляє korrespondent.net.

У русі беруть участь Ума Турман, Леді Гага, Алекс Болдуїн, Рінґо Стар. Митці мають на меті вплинути на мера штату Нью-Йорк Ендрю Куомо, який може заборонити видобувати сланцевий газ на його території. Нині мораторій на розробку родовищ чинний у більш ніж 100 районах штату. Крім того, схожу заборону ввели у штатах Мічиган і Вермонт. Активісти вимагають заборонити видобуток сланцевого газу, оскільки, на їхню думку, через технології відбувається забруднення підземних вод, до того ж фрекінг може стати причиною мікроземлетрусів. 

Наразі кілька європейських країн, зокрема Франція і Болгарія, відмовилися від видобутку сланцевого газу через можливий згубний вплив на довкілля.

Нагадаємо, компанія Shell найближчим часом розпочне видобуток сланцевого газу в Україні. А ще невдовзі заплановано підписати угоду з компанією Сhevron стосовно розробки Олеської площі (Львівська область). Міністр екології та природних ресурсів Олег Проскуряков прогнозує, що це зроблять до травня. Про це він повідомив на щорічному Енергетичному форумі Інституту Адама Сміта.

Джерело: gazeta.lviv.ua

Українські вчені в Антарктиді знайшли нафту і газ

Українські вчені в Західній Антарктиці поблизу української антарктичної станції "Академік Вернадський" за результатами геоелектричного зондування у 2012 році виявили нафтогазоносну провінцію. Про це йдеться у повідомленні Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації. 
Учені виявили аномалії типу "поклад нафти", загальна площа яких становить близько 900 кв. км, що підтверджено даними супутникових досліджень.

"Отримані дані свідчать про існування у цій частині Антарктичного шельфу нової нафтогазоносної провінції. Реальні перспективи ще треба визначити", – сказано у повідомленні. Українські дослідники також створили карту виявлених аномалій.

Також учені виявили в районі Західної Антарктики аномальні зони типу "поклад газогідратів" і визначили їхні основні характеристики.

"Наявність цілої низки супутникових аномальних зон, що виходять за межі виявлених раніше сейсмічними методами і перспективних на газогідрати, показує, що реальні запаси останніх на 25-30% перевищують підраховані раніше. Це дає підстави вважати цей район одним із найбільш перспективних для подальших досліджень скупчень газогідратів", – сказано у повідомленні.

Також зазначають, що з метою подальшого посилення присутності України в Антарктиці заплановано розширювати район наукових інтересів з поетапним створенням мережі сезонних баз і, в перспективі, побудови нової станції цілорічного функціонування в іншій частині Антарктичного регіону.

У 2001 році до Договору про Антарктику про демілітаризацію цієї території було підписано протокол про охорону довкілля.

Відповідно до протоколу, Антарктику проголошено природним заповідником, призначеним для миру й науки.

Протокол увів 50-річний мораторій на будь-яку практичну діяльність, пов'язану з освоєнням мінеральних ресурсів Антарктики, за винятком наукових геологічних досліджень.

Джерело: tvi.ua

Темою першого "National Geographic Україна" стане відродження зниклих видів

Тема першого випуску журналу «National Geographic Україна», який побачить світ 25 березня 2013 року, відродження зниклих видів. Про це повідомила головний редактор «National Geographic Україна» Ольга Вальчишен в інтерв’ю. 
Вона зазначила, що підхід до виходу журналів National Geographic у всіх країнах приблизно однаковий. Зазвичай 70-80% контенту – це матеріали з американського видання і близько 20-30% – місцеві.

«У більшості випадків, коли американське видання виходить на обкладинці з міжнародною темою, яка цікава широкому колу читачів, усі видання, які виходять іншими мовами, матимуть змогу прочитати цю тему, яка, на наш погляд, є надзвичайно актуальною і досить глобальною», – зазначила вона.

Вальчишен розповіла, що у номері буде український додаток до американської статті «Дикі люди Європи», а також добірка невеликих матеріалів у форматі новин на такі теми, як археологія, дика природа». Вона зазначила, що підготувати більше розлогих матеріалів редакція не встигла. Також у номері – українські листи, конкурс фотографій, колонки. І спеціально написана для українського журналу колонка від головного редактора американського National Geographic.

«У нас уже зараз є статті, які заплановано на другий номер, на третій, на кінець літа, на осінь. Ми намагаємося працювати в режимі довгого планування. Перший квітневий номер ми здали 14 березня, 25-го він має надійти в продаж. Але ми вже почали працювати над наступним номером», – пояснила Вальчишен.

Серед тем, на яких акцентуватиметься увага в українському журналі – археологія, культура в широкому сенсі, ботаніка, зоологія – тобто дика природа, історія, екологія.

Читачем журналу редакція бачить «чоловіка за 30, який має дохід вище середнього». «Але насправді ми розуміємо, що наша аудиторія набагато ширша. Це і жінки, і студенти, і літні люди. Усі хочуть почитати щось цікаве, по-справжньому інформативне, дізнатися щось нове, а не просто мати читання для розваг. Тобто всі хочуть читання більш інтелектуального, пізнавального», – сказала редактор.

Додамо, всесвітньо відомий науково-популярний журнал National Geographic заснований Національним географічним товариством США. Українська мова стане 39-ю для видання зі 125-річною історією.

Джерело: vgolos.com.ua